міжнародні організації

рос. международные организации

1. Міждержавні та міжурядові організації, а також міжнародні союзи неурядових національних товариств, які об'єднують різні політичні, профспілкові, релігійні, культурні, молодіжні, спортивні та інші спілки з метою поглиблення співробітництва й міжнародного порозуміння. Інтенсивний розвиток міжнародних організацій особливо спостерігається у XX ст., участь у них беруть й українці. До 1914р. українці Австро-Угорщини брали участь у Слов'янських конгресах, а в Росії керівні діячі неросійських народів утворили в 1905 р. у Петербурзі Союз автономістів — першу міжнародну політичну організацію народів Росії. У дусі програми цього союзу за ініціативою М.Грушевського скликано в Києві у вересні 1917 р. з'їзд народів Росії, який, хоч і обрав комітет для координації федералістичних дій неросійських народів, постійної організації так і не створив. У 1934 р. СРСР увійшов до Ліги Націй та деяких інших міжнародних організацій, але УРСР через й повну залежність від Москви не була в той час членом жодної міжнародної організації. І лише з 1945 р. через зростання зовнішньополітичної компетенції УРСР, для зміцнення радянського блоку у міжнародних організаціях, а почасти, щоб задовольнити національні прагнення українців, СРСР домігся прийняття УРСР як члена-засновника до Організації Об'єднаних Націй (ООН). Належність до ООН автоматично визначає і членство України в Міжнародному Суді. Україна є членом таких міжнародних організацій, зв'язаних з ООН: з 1946 р. — Всесвітньої організації охорони здоров'я (Женева); з 1947 р. — Міжнародного союзу електрозв'язку (Женева); з 1948 р. — Всесвітньої метеорологічної організації (Женева); з 1952 р. — Всесвітнього поштового союзу (Берн); з 1954 р. — Міжнародної організації праці (Женева); з 1954 р. — організації ООН з питань освіти, науки і культури — ЮНЕСКО (Париж) та з 1956 р. — Міжнародного агентства атомної енергії (Відень). Проте УРСР не мала окремого членства в ряді інших міжнародних організацій та об'єднань, до яких входив СРСР. Українці з західних земель у період між двома світовими війнами та українська еміграція з 1918р. активно співпрацюють з міжнародними організаціями, хоч їхній недержавний статус часто стає на перешкоді для повного визнання зарубіжних українських організацій. З українських політичних партій у міжнародні об'єднання із спорідненими партіями чи рухами входили насамперед соціалісти. З 1950р. об'єднана Українська Соціалістична партія входить до Соціалістичної унії Середньої і Східної Європи, яка належить до Соціалістичного Інтернаціоналу. Комуністичні партії України — КП(б)У і КПЗУ з1919р. були членами Комуністичного Інтернаціоналу з центром у Москві, але тільки впродовж 1920-х рр. Пізніше КПРС централізувала усі зовнішні зв'язки республіканських партійних організацій. Українські неполітичні організації також входили в контакт з відповідними міжнародними організаціями. Ще в період Української Народної Республіки українське жіноцтво, репрезентоване Національною радою українських жінок, у 1920 р. стало членом Міжнародної жіночої ради, але в 1928 р. втратило членство через недержавний статус. У 1923 р. в члени Міжнародного жіночого союзу (федерація жіночих організацій, заснована 1904 р. для здобуття права голосування) прийнято Союз українок. 31950 р. Світова федерація українських жіночих організацій є членом Світового руху .матерів. Українське жіноцтво співпрацювало в роки між двома світовими війнами з Міжнародною лігою миру і свободи (українська секція) та іншими жіночими міжнародними організаціями. Українські профспілкові організації до революції та під час національної державності не входили до міжнародних організацій, хоч деякий контакт між ними існував. Профспілки УРСР спочатку були членами Профінтерну (Червоний Інтернаціонал профспілок). Після 1945 р. профспілки УРСР не мали безпосереднього членства у Всесвітній федерації профспілок. Українське студентство брало участь у міжнародному житті через Центральний союз українського студентства, який став 1921 р. вільним членом Міжнародної студентської конфедерації, брав участь у міжнародних студентських конгресах, конференціях і виставках. Українська кооперація доволі рано увійшла в міжнародне життя, співпрацюючи з Міжнародним кооперативним союзом (заснованим у Лондоні, 1895 р.). Харківський кооперативний діяч М.Баллін належав до співзасновників союзу. Ряд українських кооператорів брали участь у його конгресах. З 1921 р. Українську кооперацію репрезентував Всесоюзний Центросоюз у Москві. Українські католицькі організації належать до ряду М.о., маючи в них здебільшого повні членські права. Товариство українських студентів-католиків "Обнова" стало незабаром після свого заснування (1930 р.) членом міжнародного руху студентів-католиків "Pax Romana" та об'єднаних слов'янсько-католицьких організацій "Slavia Catho-lica". Після війни "Обнова" була ініціатором утворення Об'єднання студентських католицьких організацій Центральної та Східної Європи, а українське об'єднання "Обнова" — членом-засновником міжнародного руху католиків-інтелектуалістів "Рах Котапа". З міжнародними науковими установами співпрацював заснований у 1924 р. у Празі Український академічний комітет (з Комісією інтелектуальної співпраці при Лізі Націй у Женеві та Інститутом інтелектуальної співпраці у Парижі). Після Другої світової війни українські вчені разом з іншими емігрантами організували в Парижі Міжнародну Вільну Академію Наук (1952р.). З 1954р. група українських вчених входила до Інституту для вивчення СРСР у Мюнхені. Наприкінці 20-х і на початку 30-х років українські радянські письменники співпрацювали з міжнародними пролетарськими літературними об'єднаннями. Після 1945 р. українське культурне життя в СРСР ізольоване від М.о. З 1954 р. радянський уряд веде політику так званого культурного обміну, включаючи до міжнародних організацій низку організацій СРСР. Проте республіканським організаціям та установам УРСР не дозволяється окреме членство і безпосередня участь в діяльності цих організацій. Отже, за цих умов участь українських вчених і працівників культури у делегаціях була мінімальною. Українські журналісти в еміграції входили до спілок закордонної преси, що діяли в столицях західноєвропейських держав. Через спілку українських журналістів у Німеччині і Товариство українських журналістів і письменників у Великобританії українські журналісти є членами Міжнародної федерації вільних журналістів (нині центри — Лондон, Нью-Йорк). Українські журналісти в Канаді є членами Союзу етнічної преси в Канаді (заснований у 1958р.). Молодіжні й спортивні організації не були членами М.о. Щоправда, на першому конгресі Всесвітньої федерації демократичної молоді 1945 р. в Лондоні окремо від СРСР брала участь делегація УРСР, проте пізніше членом федерації став лише Комітет молодіжних організацій СРСР. Не була представлена УРСР і в олімпійському комітеті, хоча українські спортсмени мали значні досягнення. Українці-емігранти брали участь індивідуально або через державні організації країн свого перебування в неурядових міжнародних організаціях, намагаючись здобу-и в них визнання України. 2. Організації, створення яких зумовило співробітництво між націями-державами з метою досягнення як політичних, так і економічних цілей. Такими організаціями, наприклад, є Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Європейський Союз (ЄС), Міжнародна асоціація розвитку (МАР) та ін. Одним із завдань цих організацій є надання допомоги країнам, що розвиваються.