теорія корисності

рос. теорія полезности

теоретичний напрям в економічній науці, який ґрунтувався на базовому об'єктивному розумінні "корисності", що сприймалось як задоволення, забезпечення, яке отримувала людина в результаті споживання благ. Розвивався представниками австрійської школи у ХІХ-ХХ ст. Основним принципом Т.к. є закон спадної граничної корисності, згідно з яким нарощування корисності, що отримується від однієї доданої одиниці блага, безперервно зменшується.