інформаційна служба

рос. информационная служба

спеціальні установи (організації) або структурні підрозділи окремих підприємств, фірм, організацій, установ, основною метою (завданням, програмою) яких є пошук, добування, формування, систематизація, обробка, зберігання, передача для подальшого використання інформації. Залежно від адміністративної підпорядкованості І.с. можуть мати політичний, соціально-економічний, інформаційно-правовий, виробничо-підприємницький характер. Для бізнесово-підприємницької діяльності результати І.с., їх функціонування є першоосновою для вибору, розробки і реалізації виробничих комерційно-фінансових планів і програм. Вони покликані формувати інформаційні масиви про стан ринку, рівень цін, обсяг, стан і динаміку попиту, про зміни кон'юнктури внутрішнього, регіонального і зарубіжного ринків, про діяльність, здобутки і втрати організацій-конкурентів тощо. Від якості цієї інформації залежить ефективність управлінських рішень і прибутковості підприємств, фірм. Діяльність І.с. має велике значення для життєдіяльності держави. В Україні інформаційна діяльність розвивалася з піднесенням українського національного руху і залежно від можливостей, які створювали пануючі на українських землях чужі режими. Предтечами зовнішніх І.с. кінця XIX ст. вважають діячів, що постійно чи тимчасово перебували за кордоном і виконували функції І.с. та інформували західний світ про українські справи (М. Драгоманов і його Женевський гурток, галицько-буковинські парламентарії у Відні, І. Франко та ін.). У Росії, головним чином у Петербурзі, роль І.с. відігравали члени Української Громади і Державної думи, зокрема М. Костомаров, П. Куліш, Д. Мордовець, О. Лотоцький, П. Стебницький, М. Могилянський, М. Грушевський, О. Саліковський, С. Петлюра та ін., співпрацюючи в російській пресі або видаючи власні органи: "Украинский Вестник" у Петербурзі (1906 р.) і "Украинская жизнь" у Москві (1912-1917 рр.). Були також українські інформатори в Женеві, Франції, Лондоні, Празі. У 1900-1920 рр. центром систематичної І.с. став Відень. Початок поклав журналіст Р.Сембратович, видаючи журнал "X-Strahlen", присвячений українським справам в Австрії і Росії. В. Кушнір заснував також у Відні в 1907 р. перше Українське Пресове Бюро, інформаціями якого користувалась преса Західної Європи. Під час Першої світової війни роль І.с. взяли на себе Союз Визволення України і Головна (згодом Загальна) Українська Рада у Відні. Ними видавалися тижневики, інформаційні брошури. Існувало також Українське Пресове Бюро в Берліні. У США видали низку інформаційних публікацій Український Народний Комітет і Федерація Українців. Із встановленням Української держави 1917 р. організацію І.с. взяли на себе державні установи, зокрема українські посольства і місії за кордоном. Добре організована внутрішня і зовнішня І.с. існувала за гетьманської влади 1918 р. При Міністерстві внутрішніх справ було утворено Українське Телеграфне Агентство (УТА) та Державне Бюро Преси, очолювані Д. Донцовим. У грудні 1918 р. у Відні організовано Українську Пресову Службу (УПС), фінансовану в 1919-1920 рр. посольством УНР. Вона була головним українським інформативно-пропагандистським осередком для Європи і проводила жваву видавничу діяльність. Крім того, пресові бюро українських посольств і місій видавали свої бюлетені чи журнали, як правило, мовою країн, в яких вони перебували: в Лондоні, Софії, Римі, Берліні, Парижі, Будапешті, Нью-Йорку та інших містах. Діяльність більшості цих місій зводилась до І.с., і на цю мету призначались значні фонди з державного бюджету. Між двома світовими війнами інтенсивну інформативну діяльність вів уряд України через своїх представників, які працювали в різних пресових агентствах. Після Другої світової війни роль І.с. виконувала низка українських політичних і громадських установ в еміграції, які видавали журнали чужими мовами. Наукову інформацію здійснювали наукові інституції (в минулому Український Науковий Інституту Варшаві і Берліні тощо). І.с. СРСР була централізована — в 1918-1924 рр. у складі Російського Телеграфного Агентства (РТА), аз 1925р. -у ТАРС телеграфне Агентство Радянського Союзу), яке мало внутрішні і зовнішні служби і керувало роботою республіканських агентств — в Україні було РАТАУ (Радіотелеграфне Агентство України). РАТАУ мав обов'язком постачати відомості з України до центру без права самостійно поширювати їх для внутрішньої інформації, а тим більше за кордон. ТАРС забезпечував ретельно цензуровану, регламентовану партійну пресу статейним і фото-інформативним матеріалом, організовував інформацію з-за кордону через свої відділи і кореспондентські пункти. Часто матеріали мали дезінформаційний пропагандистський характер. У сучасній українській державі інформаційні пресові служби розгалужені всередині держави та за її межами. Найбільшою інформаційною пресовою державною службою є Українська національна інформаційна агенція.