countenance

['kauntɪnəns]

1. n

1) вираз обличчя

2) лице, обличчя

to change one's countenance — змінитися на обличчі

to keep one's countenance — стримуватися (особл. від сміху), не подавати виду

to lose one's countenance — втратити самовладання (спокій)

to put smb. out of countenance — збентежити когось, викликати замішання у когось

2. v

ставитися співчутливо; заохочувати; підтримувати; дозволяти