upper

['ʌpə]

1. adj

верхній, горішній; вищий

the Upper House — верхня палата

the upper servants — старші слуги (дворецький та ін.)

upper storey — верхній (горішній) поверх

2. n

1) звич. pl передок черевика

2) pl гетри

3) розм. верхнє місце (у вагоні)

4) верхня щелепа, верхній зуб

••

down on one's uppers sl. — без грошей, в скрутному матеріальному становищі