Арендт, Ганна
Арендт, Ганна (1906, Лінден — 1975) — нім. філософ. Здобула грунтовну освіту у Берліні, Марбурзі, Фрайбурзі, Гайдельбергу. Ясперс був керівником захищеної нею у 1928 р. докт. дис. з філософії "Поняття любові у Августина", написаної під впливом її головного вчителя і друга — Гайдеггера. Працювала у Берліні, Парижі, а з 1941 р. — в США, де вона, отримавши громадянство, викладала в ун-тах Принстона, Нью-Йорка, Чикаго. У своїх працях А. всебічно досліджує головні для її політичної філософії та антропології проблеми — передумови та способи функціювання політичної дії та досвід її руйнування тоталітарними режимами, які є кризовими феноменами модерного суспільства, втіленням абсолютного зла, знищенням людини як політичного суб'єкта. З цієї точки зору А. вважає фашизм та сталінізм словами-синонімами для означення структурно-ідентичних суспільств, в яких суб'єкти не просто перестають бути політичними суб'єктами, а втрачають навіть саму здатність усвідомлювати свою провину. Аналізуючи вічну для політичної філософії проблему взаємовідношення влади та насильства, А. підкреслює тернистий шлях утворення політичної влади, адже тиранія — це "комбінація насильства та відсутності влади". В кн. "Становище людини", написаній під переважним впливом Гайдеггера, А. прагне систематично обґрунтувати феноменологію людської діяльності, а також наповнює новим змістом такі традиційні поняття політичної філософії, як "влада", "насильство", "справедливість". Вона філософськи обґрунтовує тезу про те, що дію та висловлювання можна вважати політичними лише тоді, коли вони здійснюються в умовах свободи та заради неї О. собливістю становища сучасної людини, за А., є взаємозв'язок її публічного та приватного життя. Руйнування останнього через відсторонення від ідеологічних цінностей призводить, зрештою, до їх всеохопного панування у вигляді тоталітарних режимів. Творчість самої А. вирізняє тісний взаємозв'язок особистісного досвіду та мислення. На думку Йонаса, мислення було її пристрастю.
[br]
Основні твори: "Походження тоталітаризму" (1951); "Про насильство" (1970); "Людська ситуація" (1971); "Життя розуму" (1971).