Арон, Раймон

Арон, Раймон (1905, Рамбервіллер — 1983) — франц. соціолог, філософ, політолог, публіцист. Отримав освіту у Вищій нормальній школі у Парижі (1924 — 1928). Од 1930 р. перебував у Німеччині, де читав лекції спочатку в Кельні, потім у Берліні. Повернувшись до Франції, у 1935 р. видає кн. "Критика філософії історії", в якій проаналізував погляди Дильтея, Риккерта, Зиммеля, Вебера. У 1938 р. захистив дис. "Критична філософія історії". У1955 — 1968 рр. очолював кафедру соціології в Сорбонні, а з 1970 р. — кафедру сучасної цивілізації в Колеж де Франс. А. був послідовним критиком марксизму та його прибічників з табору лівої інтелігенції, зокрема, за їх підтримку СРСР. За своїми філософськими поглядами був супротивником позитивізму, історицизму і сцієнтизму, виступав проти претензій суспільних наук на те, щоб замінити собою політичні цінності і рішення, а також проти спроб обмежити та заперечити свободу індивіда. У політичній сфері активно захищав свободу, виступав проти поневолення державними режимами індивідуальної свободи і відносив себе до ліберального напряму. Поглядам А. притаманний скептицизм стосовно будь-якої ортодоксальної ідеології. Він є одним із авторів теорії деідеологізації, чільним розробником теорії "єдиного індустріального суспільства" (50-ті рр. XX ст.). З 1963 р. А. — член Франц. академії моральних і політичних наук, а також почесний член академій інших держав.

[br]

Основні твори: "Опіум для інтелігенції" (1955); "Виміри історичної свідомості" (1961); "Вісімнадцять лекцій про індустріальне суспільство" (1962); "Розчарування в прогресі" (1963); "Есе про свободи" (1965); "Демократія і тоталітаризм" (1965); "Найважливіші етапи соціологічної думки" (1967); "На захист занепадницької Європи" (1977); "Мемуари: 50 років політичних роздумів" (1983).