Бетті, Еміліо

Бетті, Еміліо (1890 — 1970) — італ. правознавець, філософ. Один із провідних представників сучасної герменевтики, на методологічному ґрунті якої розробляв логіку, методологію і теорію пізнання гуманітарних наук. Спирався на ідеї Шляєрмахера, Дильтея, Вебера, Зиммеля, нім. історичної школи (Нібур, Ранке, Дройзен). Обстоював ідеал об'єктивного розуміння втілень духа у смислонаповнених формах, значущих виявах життя, текстах культури, духовних вартостях. Із цією метою розробив чотири канони (критерії) тлумачення пам'яток духовної культури, а саме: 1)герменевтичної автономії об'єкта та іманентності стандартів герменевтики; 2)цілісності та зв'язності значень герменевтичних досліджень; 3)актуальності розуміння значень смислонаповнених форм; 4)герменевтичної відповідності значення (у сенсі досягнення герменевтичної гармонізації й погодженості між інтерпретатором та спонукою від об'єкта). Дотримання дослідником-гуманітарієм цих канонів у практиці герменевтичного тлумачення текстів культури охоплює три стадії: рекогнітивну (розпізнавальну), репродуктивну (відтворювальну) і нормативну (застосування набутих знань). У цьому процесі філологічний, критичний, психологічний та техніко-морфологічний підходи підпорядковуються історичному тлумаченню герменевтично відтворюваного об'єкта.

[br]

Основні твори: "Загальна теорія інтерпретації" (1955); "Герменевтика як загальна методологія вчення про дух" (1962).