Вайтгед, Алфред Норт

Вайтгед, Алфред Норт (1861, Ремсгейт — 1947) — англ. філософ, логік, математик, засновник логіцистичної школи у філософії математики. Навчався у Кембриджі (Триніті Коледж). Член Королівського наукового тов-ва (від 1903 р.), куди був запрошений завдяки розробкам у галузі загальної алгебри. Результатом десятилітньої співпраці В. з його студентом Расселом було фундаментальне дослідження основ математики й математичної логіки. У 1924 — 1947 рр. В. — проф. філософії Гарвардського ун-ту (США), займається переважно філософською метафізикою. Виокремлюють три періоди у творчості В.: перший період присвячений проблемам логіки й математики, другий — проблемам філософи науки, третій — онтологічному обґрунтуванню філософії науки на засадах розробленої ним філософської метафізики. Спираючись на синтез пізнавальних принципів різноманітних наук, В. створив власну організмічну теорію, або "філософію організму". Згідно з нею, суб'єкт і об'єкт нерозривно пов'язані одне з одним і з Всесвітом в органічній єдності. З одного боку, цей органіцизм заперечує "просту локалізацію" окремих наук, яка ґрунтується на переконанні про "незалежну індивідуальність кожного шматка матерії". Найбільш очевидно ця локалізація здійснювалась класичною фізикою з її механіцизмом та застосуванням абстракцій абсолютного простору і часу. З іншого боку, метафізичному атомізмові В. протиставляє концепцію "актуальних сутностей", невіддільну від доктрини внутрішніх відношень. Згідно з останньою, члени відношення і самі відношення в конкретному факті завжди взаємно пов'язані. У "філософії організму" В. певною мірою наявний синтез платонівсько-аристотелівської традиції (універсалізм "вічних об'єктів") та класичного англ. емпіризму ("досвід" і "відчуття" як атрибути суб'єктивності). "Філософія організму" спирається на ряд засадничих принципів. "Онтологічний принцип" виражає нередукованість факту до поняття дійсності — до того, що завжди має характер об'єкта, або мислимого буття. "Принцип процесу" вказує на те, що реальність є становленням. "Принцип відносності" — на те, що будьяка об'єктивність є можливістю для становлення, перетворення можливості у дійсність. "Реформований суб'єктивістський принцип" розкриває природу становлення як суб'єктивної єдності, яка вбирає у себе об'єктивну даність. Цей акт асимілізації об'єктивних даних і "стягування" їх у суб'єктивну єдність "досвіду" позначається спеціальним терміном — "охоплення", синонімом якого часто виступає "відчуття". Останнє може бути двох типів — "фізичне", якщо його об'єктом є стійкий елемент дійсності, або "концептуальне", якщо воно спрямоване на "вічні об'єкти". "Вічні об'єкти", подібно до "категорій існування", згідно з В., є формами визначеності досвіду. Вони поєднують як потенційність просторової протяжності, так і довічну природу Бога. У Всесвіті існує невпинне прагнення до інтенсифікації відчуттів і творчого самоздійснення, і Бог є його найвищим джерелом. Процес суб'єктивного становлення безперервний і нескінченний: кожна актуальна подія є не лише переходом від можливості до дійсності, а й переходом від дійсності до можливості. Тривалість процесу становлення забезпечується спадкоємністю "вічних об'єктів", які переходять від однієї суб'єктивної єдності до іншої та створюють структурну визначеність, необхідну для науки.

[br]

Основні твори: "Principia mathematica", у співавт. У 3 т. (1910); "Поняттяприроди" (1920); "Наука і сучасний світ" (1926); "Процес і реальність. Нариси з космології" (1929); "Пригоди ідей" (1933) та ін.

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me