Винниченко, Володимир Кирилович

Винниченко, Володимир Кирилович (1880, Єлисаветград, нині Кіровоград, — 1951) — укр. письменник, публіцист, політичний і державний діяч, автор етико-філософської теорії конкордизму, понад 100 оповідань, 14 романів, 23 п'єс, численних філософських і публіцистичних праць, більше 100 картин; відзначався харизмою як промовець. Навчався на юридичному ф-ті Київського ун-ту (1901-1902). Від 1903 р. займався активною революційною діяльністю. Лідер Революційної укр. партії (1901 — 1905), голова (1905), член ЦК (1907) Укр. соціал-демократичної партії, заст. голови Укр. Центральної Ради (1917), голова уряду — Генерального Секретаріату (1917); автор (або чільний співавтор) законодавчих актів УЦР, у т.ч. 4-х Універсалів О. чолював Директорію (листопад 1918 — лютий 1919). Видавав (разом із ІІІаповалом) ж. "Нова Україна" (1923 — 1925) В. ід 1925 р. — у Франції (спочатку Париж; від 1934 р. — Мужен). У роки впровадження в СРСР непу порушував питання про повернення в Україну, але безуспішно, бо був оголошений ворогом народу. Для світоглядної позиції В. характерною є тенденція до синтезу суперечливих підходів на ґрунті загальнолюдських цінностей. Був "за соціалізм, але й за вільну Україну", а відтак — речником, за його власними словами, "всебічного визволення". Прагнув примирити політику і мораль, діяти "з погляду вселюдської невмирущої правди і справедливості". Зрештою, виявився одинаком, який і в політиці, і в літературі, і в філософії торував свій власний шлях. В. — один із чільних творців укр. неореалізму. Як і Достоєвський, мучився таїною поневолення людини "звіролюдиною", власне людського в ній тваринно-хижим. Автор першої в укр. літературі соціальної утопії (роман "Сонячна машина", 1921-1924). Твори "Муженського циклу" (1934 — 1951) — це "романи ідеї", з ретельно виписаним у них етико-філософським виміром конкордизму. Як філософ і мудрець В. вважав, що людина з незапам'ятних часів (через гріхопадіння) порушила властиву їй в нормальному (щасливому) стані рівновагу й "погодження сил" та впала в дискордію, або розлад сил, а відтак — в агресієфільство. Капіталізм і державний (радянський) соціалізм, за В., є творінням хворої людини, неприйнятним для людей здорових Щ. об подолати цю хворобу, В. пропонує філософію конкордизму. Засадою її є "усуспільнення" людиною самої себе, погодженість її із собою, іншими людьми, з природою. Гносеологічно конкордизм має витоки в матеріалізмі, методологічно — у принципі примирення протилежностей та рівноваги, космічно — в ідеї єднання з природою ("сонцеїзм"), соціально — в ідеї колектократії (власність трудових колективів на фабрики, землю тощо), цивілізаційно — в ідеї "Світової Федерації" збратаного конкордизмом людства. Соціалізм, за В., це витвір класової свідомості, конкордизм — вселюдської; перший підпорядковує етику політиці, останній — політику етиці. У філософсько-ідеологічному плані — це різновид ідеології "третього шляху", спрямованої на зреалізування "вселюдської акції" просвітленого конкордизмом людства.

[br]

Основні твори: "Твори". У 23 т. (1928); "Політичні листи" (1920); "Революція в небезпеці!" (1920); "Щоденник. Т. 1 (1911 — 1920); Т. 2 (1921 — 1925)" (1980 — 1983); "Сонячна машина" (1989); "Відродження нації". У 3 ч. (1990); "Заповіт борцям за визволення" (1991); "Вибрані п'єси" (1991).