Емпедокл з Акраганта

Емпедокл з Акраганта (490 — 430 до н.е.) — давньогрецьк. філософ; знатного походження, Е. відзначався багатьма обдаруваннями і різноманітними досягненнями (в галузі літератури, драматургії, політики, медицини, риторики тощо). У філософському вченні Е. здійснює синтез багатьох космогонічних ідей досократпиків. За Е., першооснову буття складають чотири елементи (стихії): вогонь, земля, повітря та вода, як незмінні "корені сущого". Все існуюче утворюється через їх поєднання та розмежування під дією двох всесвітніх сил — Любові (дружби, приязні) та Ворожнечі (відрази, розбрату). Під дією Любові світова сфера стає єдиною, навіть розрізнення стихій зникає у вищій точці цієї єдності. Під дією Ворожнечі відбувається відчуження речей одна від одної і панує принцип множинності. Існування Космосу являє собою своєрідну пульсацію дії то Любові, то Ворожнечі — що призводить або до єдності, або до розмежування. Вчення про чотири елементи стало одним із принципів фізики Аристотеля і складало основу фізичних уявлень про речовину аж до часів Ньютона та Лавуазьє. Певним чином воно відтворюється й у сучасному уявленні про чотири основні агрегатні стани речовини: твердий, рідинний, газоподібний та плазматичний.

[br]

Основні твори: "Про суще"; "Очищення".