Маритен, Жак

Маритен, Жак (1882, Париж — 1973) — франц. філософ, чільний представник неотомізму XX ст. Навчався у Сорбонні, відвідував лекції Бергсона у Колеж де Франс. Викладав у Паризькому католицькому ін-ті (од 1914 р.); проф. філософії у Принстоні(1948 — 1956). У віці 24 років прийняв католицизм і наступні 60 років присвятив розробці всеосяжної філософської системи, спираючись на твори Томи Аквінського та його послідовників. В обґрунтуванні онтології і гносеології обстоював плюралізм. Онтологічні рівні — фізичний, біологічний, психологічний, соціальний, духовний — не зводяться один до одного; пізнання також охоплює різні способи осягнення реальності — від застосування логічного розуму до творчої інтуїції та містичного досвіду. У розумінні людини М. вирізняв два рівні — рівень індивідуального та особистісного (персонального). Людина як індивід підпорядковується суспільству, у якому вона живе, у той час як особистість, що має безсмертну душу, наділена здатністю трансцендувати суспільні стосунки. Згідно з М., суспільство повинно усвідомлювати високе призначення людини на персональному рівні й створювати для цього належні умови. Концепція людини М. становить різновид християнського персоналізму. У висвітленні соціальнофілософської та політико-філософської проблематики обстоював демократичний лад, протиставляючи його як крайнощам лібералістського атомізму в облаштуванні суспільства, так і нівелюванню індивідуальності в умовах тоталітаризму. "Метафізична інтуїція буття", за М., становить підвалину метафізики, поєднуючи окремий персональний інтелект із його довічним (Божественним) джерелом.

[br]

Основні твори: "Філософія Бергсона" (1914); "Мистецтво і схоластика" (1920); "Релігія і культура" (1930); "Рівні знання" (1932); "Вступ до метафізики. Сім лекцій про буття" (1934); "Інтегральний гуманізм" (1936); "Християнство і демократія" (1943); "Людина і держава" (1951); "Моральнафілософія" (I960).