Нібур, Рейнголд

Нібур, Рейнголд (1892, Райт-Сіті, Міссурі — 1971) — амер. філософ, теолог. Закінчив Єльський ун-т, пастор у Детройті (1915 — 1928); проф. теології у Нью-Йорку (від 1928 р.). Релігійно-філософські інтереси Н. перебували у річищі протестантської теології, її неоортодоксального варіанта. До засадничих теолого-філософських тез концепції Н. належать: розуміння Бога як "цілковито Іншого"; визнання первородного гріха як головної причини "падіння людини" (її духовної і моральної деградації). Егоїзм та людська гординя — найвиразніші прикмети цього падіння. Трагедія людини, згідно з Н., полягає у тому, що вона у змозі відчути й усвідомити необхідність власного самовдосконалення і, разом з тим, вона неспроможна це здійснити. Людська свобода, з одного боку, містить відповідальність по відношенню до Бога, з другого — вона обтяжена елементом "демонізму" (зла, гріховності), який, зрештою, унеможливлює моральний поступ людства. Політичні і соціально-філософські погляди Н. на початку його діяльності були під впливом ідеології марксизму та соціалістичних ідей. Відмовившись від них остаточно вже напоч. 20-х рр. XX ст., Н. став на позиції християнського "ліберального реалізму", однією з чільних ідей якого було визнання ірраціональної природи людини та можливості її спрямування у раціональне русло. Для Н. характерне песимістичне ставлення до процесів внутрішніх (на рівні "серця") трансформацій людини, тому центр ваги у своїх сподіваннях на суспільно-духовний поступ він переносив на інституціональні зміни.

[br]

Основні твори: "Інтерпретація християнської етики" (1935); "Природа і доля людини". У 2 т. (1941 — 1943); "Віра й історія" (1949); "Християнський реалізм і політичні проблеми" (1953); "Моральна людина та аморальне суспільство" (1992).