Плеснер, Гельмут

Плеснер, Гельмут (1892, Вісбаден — 1985) — нім. філософ, один із засновників філософської антропології, яка започаткувала антропологічний поворот західноєвропейської філософської думки у 20-х рр. XX ст. Вивчав зоологію і філософію в ун-тах Фрайбурга, Берліна, Гейдельберга, Геттингена та Ерлангена. Од 1933 по 1945 р. перебував в еміграції. Од 1951 р. — проф, філософії і соціології Геттингенського ун-ту. Од 1963 р. жив і працював у Цюриху. Головне завдання філософської антропології вбачав у дослідженні внутрішніх відносин між тілом і духом як системи, у межах якої існують і взаємодіють "зовнішній полюс людського існування, а також тілесно-психічний і духовний". Антропологічній концепції П. притаманне розуміння людини як істоти, що займає центральне, унікальне місце у світі О. днією із суттєвих і універсальних рис людини вважав її ексцентричність, що виявляється у поведінкових актах інтелектуального, морального й безпосередньо-емоційного характеру. Ставлення людини до буття визначається, за П., трьома антропологічними законами: природної штучності, опосередкованої безпосередності та утопічного місцерозташування, що спонукає людину до постійного самооновлення, виявлення своєї трансцендентної сутності.

[br]

Основні твори: "Щаблі органічного і людина" (1928); "Сміх і плач" (1941); "Запізніла нація" (1961); "По цей бік утопії" (1974).