Поппер, Карл

Поппер, Карл (1902, Відень — 1994) — австро-британський філософ. Навчався у Віденському ун-ті (вивчав математику, фізику, філософію). Викладацьку діяльність розпочав в університетському коледжі у Новій Зеландії. Од 1949 р. працював на посаді проф. Лондонської школи економіки Лондонського ун-ту. Філософські зацікавлення охоплюють галузь епістемології та філософії науки. Напрям, до якого відносять П. (разом із Піаже), відомий під назвою "еволюційної епістемології". Крім того, П. є одним із чільних представників "критичного раціоналізму". П. вважав, що наукове пізнання не відрізняється принципово від ненаукового, оскільки в основі першого і другого лежить пристосування до життєвого середовища шляхом проб і помилок. Іще в ранній період своєї діяльності П. почав здійснювати критику логічного позитивізму, зокрема принципу емпіричної верифікації. Він заперечував емпіричний фундаменталізм на тій підставі, що факти не можуть бути основою для перевірки істинності теорій, оскільки стають значущими тільки в світлі певної ідеї чи гіпотези. Замість принципу емпіричної верифікації він запропонував принцип емпіричної фальсифікації. Будь-яке наукове твердження відрізняється від метафізичного не тим, що друге не може мати емпіричних тверджень, а тим, що ненаукові твердження сформульовані таким чином, що не можуть бути спростовані за допомогою певних фактів. Звідси слідує, що будь-яке твердження, що претендує бути науковим, повинно передбачати можливість емпіричного спростування (фальсифікації). П. розглядав будь-яку теорію як гіпотетико-дедуктивну систему, з якої (ймовірно за допомогою деяких додаткових гіпотез) можуть бути виведені твердження, хибність яких піддається емпіричній перевірці. Сукупність усіх тих фактів, які в принципі можуть спростувати дану теорію, П. називав "потенційними фальсифікаторами". Жодна теорія не гарантована від того, щоб бути спростованою. У філософії науки такий підхід дістав назву "фаллібілізму". П. допускав можливість конкуренції різних теорій та їхню боротьбу за виживання. Чим більше потенційних фальсифікаторів має дана теорія і чим суворіші перевірки вона витримує, тим вона є життєздатнішою. У своїй соціальній філософії П. піддав критиці есенціалізм та голізм, джерелом яких вважав філософію Платана, а також "історицизм" — як віру в необхідні закони історичного розвитку (фаталізм). У такий спосіб П. прагнув виявити способи мислення, які лежать в основі тоталітарних ідеологій. Суспільства, що в них панують такі ідеології, він назвав "закритими"; їм він протиставив суспільства, де немає владних структур, що встановлюють критерії "правильного" мислення, а створені умови для діалогу різних ідей та взаємної критики. Деякі моменти епістемології та соціальної філософії П. зазнали пізнішої критики або модифікації, але це не підважило його вагомого внеску у філософію.

[br]

Основні твори: "Логіка наукового відкриття" (1935); "Відкрите суспільство та його вороги" (1945); "Злиденність історицизму" (1957); "Припущення та спростування" (1963); "Об'єктивне знання" (1972).