Пуфендорф, Симюель

Пуфендорф, Симюель (1632, Хемніц, Саксонія — 1694) — нім. юрист, філософ О. світу отримав у Ляйпцигу та Ієні; викладав філософію права та історію у Гайдельберзі й ун-ті м. Лунд (Швеція). Заслуги П. як історика були високо поціновані у Швеції, де йому було присвоєно звання Королівського історика Швеції. У 1688 р. він також здобув статус Історика та члена таємної ради Бранденбурга. Творчість П. дає підстави вважати його "батьком німецького Просвітництва" (за визначенням Едуарда Вінтера). Спираючись на твори Гроція і Гоббса, П. розробив власну теорію соціальної угоди. На відміну від Гоббса, який характеризував первісні природні стосунки між людьми як стан війни усіх проти всіх, П. вважав, що ці стосунки спираються хоч і на хисткий, але мир, який необхідно зміцнити й оперти на раціонально обґрунтовану угоду. Важливою ідеєю у творах П. було тлумачення держави як морального індивіда, чия воля складається із суми індивідуальних воль громадян. Ця ідея П. була до деякої міри передбаченням концепції "загальної волі", розробленої пізніше Руссо. Донедавна маловідомим аспектом творчості П. (дослідженим Нічик) була його зацікавленість історією України XVII ст. ("Вступ до європейської історії", "Історія Карла X Густава" та ін.). Увагу П. привернули історичні події, пов'язані з формуванням запорізького козацтва, його участю у повстанні укр. народу проти польськ. панування та у приєднанні України до Росії (останнє, на його думку, змінило співвідношення сил у Сх. Європі). П. також ретельно вивчив і проаналізував державно-політичну та військову діяльність Хмельницького в останні роки життя, його союзницькі стосунки з Карлом X у війні Швеції і Трансильванії проти Польщі у 1656 — 1657 рр. Твори П. зажили в Україні значної популярності. Вихованці КМА їх перекладали, активно до них зверталися (зокрема Прокопович у своїх державно-політичних трактатах), так само як і укр. історики та літописці (Величко, Граб'янка, Бужинський).

[br]

Основні твори: "Основи загального права" (1660); "Про природне право та нації" (1672); "Про обов'язки людини і громадянина за природним правом" (1673); "Про стосунки між церквою і державою" (1687).