гетерономна етика
ГЕТЕРОНОМНА ЕТИКА (від грецьк. έτεροζ — інший; ύομοζ — закон) — етика, що виходить із гетерономії волі та є протилежною автономній етиці. Термін "Г. е." був ужитий Кантом для позначення етичних систем, засадничі принципи яких вбачаються поза особистістю та її автономною волею. Якщо принцип автономії сполучає у собі свободу волі окремої особистості та всезагальний моральний закон (категоричний імператив), то гетерономія волі (за Кантом) підпадає лише під гіпотетичний імператив: я повинен щось робити, тому що я хочу чогось іншого. На відміну від гіпотетичного, категоричний імператив твердить: я повинен діяти таким чи іншим чином, хоч я і не бажаю нічого іншого. Шелер визначає гетерономію лише по відношенню до особистості як такої, тобто як єдності конкретного та сутнісного (феноменального) буття. У персоналістському контексті розрізняється два рівня гетерономії. Перший — неоформлені або ж сліпі водіння; другий — сфера примусу, яка зумовлює будь-яке волевиявлення.