ексцентричність

ЕКСЦЕНТРИЧНІСТЬ (від лат. ex — поза та centrum — центр) — властивість людського світовідношення, пов'язана з характерною для людини формою "фронтальної поставленості стосовно довколишнього середовища" (Плеснер). Життя тварини є центричним, людини — ексцентричним, позаяк остання, поставлена в середину свого існування, знає цю середину, переживає її й тому її порушує. Вона не може розірвати центрованості, проте водночас виходить за межі останньої. Як "Я", котре уможливлює повне обернення живої системи до себе, людина перебуває більше не в "тут та тепер", а поза останнім, поза самою собою, поза будьяким місцем, немовби розчиняючись у ніщо, у просторово-часовім "ніде-ніколи". Вона переживає не тільки "стояння у собі", а й "стояння поза собою"; у цьому парадоксальність людського існування. У такий спосіб Плеснер обґрунтовує "закон утопічного місцезнаходження" як один із наріжних в антропології: позаяк Е. не дозволяє своєму носієві однозначно фіксувати власну позицію, людині не дано остаточно знати, "де" перебуває вона та відповідна її ексцентричності дійсність; якщо ж людина конче прагне цього, варто покластися на віру (тут — апріорний стрижень будь-якої релігійності). За Шелером, ядро людського буття стає ексцентричним світові, як тільки людина здатна сказати "ні" дійсності, завдячуючи духовності, ідеації, безмежному просуванню у відкриту світову сферу, котре не заспокоюється на жодній даності. У соціальній філософії Дж. Ст. Мілль схвально ставився до Е. як до одного з виявів творчої потуги і максимальної свободи індивіда, що він їх уважав необхідними чинниками впровадження у суспільстві нових, нестандартних ідей і підходів за умов ліберальної демократії.