критичний раціоналізм

КРИТИЧНИЙ РАЦІОНАЛІЗМ — у широкому значенні — філософський напрям, що об'єднує різноманітні концепції нового типу раціоналізму, спільним для яких є підвищений рівень критичності. Представники К.р. відкидають принцип абсолютної підтверджуваності знань (вважають їх лише вірогідними), допускають взаємодоповнюваність та конкуренцію різних теорій та концепцій. Основоположник К.р. — Поппер. Серед його послідовників — Агассі, Уоткінс, Лакатос, Альберт, Топіч, Шпінер та ін. В історичній еволюції К.р. умовно вирізняють періоди "наївного фальсифікаціонізму", "онтологічної реформи", "зрілого фальсифікаціонізму", "ревізії ортодоксального попперіанства". Ініціатори К.р. вважають, що раціонально діє лише той дослідник, який, висуваючи сміливі наукові гіпотези, проекти, програми, сам піддає їх неупередженій фальсифікації, спростуванню з метою очищення їх від ірраціоналізму, суб'єктивізму, волюнтаризму. Більш пізні версії К.р. посилюються завдяки принципу "критики своїх власних основ". Безкомпромісний критицизм перетворюється на синонім справжньої раціональності, на етичну основу діяльності не тільки наукового, а й будь-якого іншого соціокультурного співтовариства (професійного, мовного і т.ін.). Умоглядна модель "великої науки" (тобто модель соціокультурної практики "відкритого співтовариства вчених", яка розгортається відповідно до згаданих критеріїв раціональності) постулюється як мегапарадигма демократичного устрою суспільства в цілому.