логіка часу

ЛОГІКА ЧАСУ — розділ сучасної логіки, в якому досліджуються особливості міркувань про існуючі в часі сутності: об'єкти, дії, процеси. Особливих засобів логічного аналізу потребують т. зв. часові висловлювання, які залежно від часу можуть змінювати істиннісну оцінку. Л.ч. будується на основі "нечасової" логіки (класичної, багатозначної та ін.), до якої додають аксіоми та правила висновку, що описують дедуктивні якості тверджень з виразами "буде вірно, що...", "було вірно, що...", "завжди вірно, що...", "буде вірно за... одиниць часу, що..." та ін. Ці вирази вважаються модальними операторами, як і вираз "можливо, що...". Прикладом формального закону Л.ч. може бути твердження: "Якщо щось існує, то завжди буде вірно, що воно існувало". Л. ч. є основою при побудові логіки дії, логіки норм, деонтичної логіки, логіки практичних міркувань. Результати досліджень Л. ч. застосовуються у мовознавстві, біології, психологи, кібернетиці, при розробці програм для комп'ютерів.