патристика

ПАТРИСТИКА (від лат. pater — батько, отець) — теологічний та історико-філософський термін, що позначає континуум вчень "отців церкви" — теологів, філософів, письменників-полемістів у добу від І ст. (започаткування Апостольської церкви) по VIII ст. (виникнення схоластики). П. складається в умовах кризи античної цивілізації. Як теологічна і філософська течія, вона була спрямована на обстоювання ідентичності християнства; філософія Платона й Аристотеля (меншою мірою), стоїцизму та неоплатонізму (головним чином) утворили філософське підґрунтя П. Переважна більшість теологічних проблем розглядається в П. крізь призму філософських понять; крім ідеї одкровення, що становить той фактор, який виразно відмежовує П. від вільного філософування Античності. Назагал різке протиставлення віри й розуму не характерне для П. (за винятком Тертулліана), яка, з одного боку, використовує філософське умоспоглядання для тлумачення біблійних текстів, а з другого — авторитетом останніх підкріплює логічно-дискурсивну форму розмислів над теологічними проблемами. Найважливішими серед них були: 1) тринітарна проблема — про співвідношення іпостасей Отця, Сина і Духа Святого; 2) проблема боговтілення, або христологічна (про співвідношення божественного і людського в Синові Божому), і пов'язана з нею низка питань патристичної антропології (напр., гріховності плоті, безсмертя душі та ін.); 3) співвідношення свободи і Божої благодаті; віри і розуму, або "істин одкровення" й "істин знання"; 4) космологічна, котра, з одного боку, впліталась у християнську теоонтологію (ідея творіння), а з другого — легітимувалася християнською антропологією або аксіологією (ідеєю спасіння), що органічно пов'язані з христологією. Ці проблеми надалі успадковуються католицькою і візантійською схоластикою, напр., на сході христологічна полеміка продовжується в іконоборчих (VI — IX ст.) і паламістських (XIV ст.) суперечках, а на заході августино-пелагіанська полеміка щодо співвідношення свободи волі і благодаті суттєво позначилася на суперечці Лютера й Еразма Роттердамського, по тому продовжилася в антилютеранстві, янсенізмі, пильнуваннях єзуїтів. Початковий період Π. (І — III ст.) пов'язаний із діяльністю "апостольських отців" (Климента Римського, Ігнація з Антіохії, Полікарпа зі Смирни) та "отців-апологетів" (Аристид, Юстин, Таціан — в ареалі грецьк. мови, Мінуцій Фелікс, Тертулліан, Кіпріан, Арнобій, Лактанцій — в ареалі поширення латини). Апологетична література вирізняється суперечливим ставленням до античної культури: з одного боку — неприйняття та різке відмежування на підставі визнання найвищого авторитету Одкровення, з іншого — шанобливість до грецьк. освіченості, філософії й риторики. Йерші спроби систематизації християнства в П. відбуваються у філософів Александрійської школи. Климент Александрійський (150 — 215) не лише прагнув до синтезу еллінської культури і християнської віри, а й інтерпретував християнство як просвітницьке вчення, що долає язичництво, звільняє від страху й дарує внутрішню незалежність. Твір Оригена "Про начала" є першим досвідом систематизації християнської догматики. Розвиваючи алегоричний метод Філона, він закладає основи християнської екзегетики. В IV — V ст. побудоване на полеміці фрагментарне філософування апологетів і перші спроби систематизації християнства александрійців змінюються на послідовне обґрунтування церковної доктрини. До чільних постатей у реалізації цієї справи належали представники Каппадокійської школи — Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Ниський, а також Псевдо-Діонісій Ареопагіт та Августин Блаженний. Каппадакійці боролися з аріанством і виступали за об'єднання церкви, а в обґрунтуванні теологічних положень використовували методи платонівської діалектики. Зокрема, саме у такий спосіб Василій Великий доводив перевагу християнської віри над античною філософією, пропонуючи шлях узгодження "натуральної правди" зі Св. Письмом, а у своєму "Шестидневі" розробив засади християнської космології. Найбільш послідовну й обґрунтовану систематизацію християнського віровчення у боротьбі з аріанством, маніхейством і пелагіанством здійснив Августин. Заключна стадія П. характеризується стабілізацією догми і теологічною кодифікацією "наук", передусім на лат. заході — це Боецій (на сході — Леонтій), і появою праць Дамаскіна, котрі разом із працями Боеція віщували зорю схоластики.

Ю. Іщенко

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. патристика — патри́стика іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. патристика — -и, ж. Сукупність теологічних, філософських і політико-соціальних доктрин християнських мислителів 2-8 ст. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. патристика — ПАТРИ́СТИКА, и, ж. Сукупність теологічних, філософських та політико-соціологічних доктрин християнських мислителів філософії II–VII ст. н. е. так званих отців церкви. Словник української мови у 20 томах
  4. патристика — патри́стика [від лат. pater (patris) – батько] вчення перших християнських теологів, т. зв. «отців церкви», які в 2-3 ст. заклали основи церковної догматики, теології і філософії християнства. Словник іншомовних слів Мельничука
  5. патристика — Теологічна та філософська концепція отців Церкви та ін. ранньохристиянських письменників; відрізняється п. зх. (II ст. — 636; Оріґен, св. Авґустин) і п. сх. (IV ст. — бл. 749; Василій Вел. Універсальний словник-енциклопедія
  6. патристика — Патри́стика, -ки, -ці Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. патристика — ПАТРИ́СТИКА, и, ж. Напрям ідеалістичної християнської догматичної філософії II-VIII ст., представлений творами так званих отців церкви; // розм. Книжка, в якій вміщено такі твори. — Ф-ф-ф!... Словник української мови в 11 томах