песимізм

ПЕСИМІЗМ (від лат. pessimus — найгірший) — настрій занепадництва духу; концентрація уваги на несприятливих аспектах певної ситуації; негативне оцінювання людського існування та всесвітньої перспективи; розглядання культурного чи історичного процесу як шляху до повного розпаду, деградації та смерті; визнання необхідності присутності в культурі критичних та скептичних тенденцій противаги як чинників сприяння збереженню її життєздатності Р. адикальна форма П. має безумовний характер, розглядаючи буття як страждання, а небуття як позбавлення від мук. Іноді сприйняття минулого як недосяжного зразка призводить до визнання необхідності знищити все, що створено після досягнутої вершини. Відносний П. визнає реальність зла чи недосконалості у світі, але як чинника, що його можливо подолати. Песимістичні ідеї можна зустріти ще в Античності: міф Гесіода про п'ять "віків", упродовж яких людство приречене на виродження; елевсинські містерії; релігійно-моральні союзи (на кшталт піфагорійського); трагедії Есхіла, Софокла та Еврипіда; ідеї софістів, які актуалізували протиріччя між природою та культурою; традиція скептиків тощо. Критичне ставлення до культури було характерне для багатьох середньовічних теологів, гностичних рухів. Особливого значення тут набували есхатологічні уявлення християнства. Критицизм щодо оптимістичних поглядів ренесансного антропоцентризму наявний у поглядах Петрарки, Помпонацці, Лютера, Монтеня, Мак'явеллі. Своєрідну позицію, відмінну від просвітницької (віра у безмежні можливості знання), посідали Віко, пізніше Руссо. Поняття П. почали активно використовувати у друг. пол. XIX ст. разом із його антонімом — оптимізмом. Новітньої філософської обробки П. набув у системах Шопенгауера та Гартмана. Погляди представників багатьох художніх рухів та мислителів XX ст. (теоретики екзистенціалізму, Франкфуртської школи, структуралізму, постмодернізму) хоч і позначені П. відносно подальшої долі культури, історії й людства, проте несуть у собі глибокий критичний аналіз процесів, що виникають у цій царині.

Т. Лютий

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. песимізм — песимі́зм іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. песимізм — -у, ч. Світосприймання, перейняте смутком, безнадією, зневірою в успіх, у краще майбутнє; прот. оптимізм. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. песимізм — Зневір'я, невіра Словник чужослів Павло Штепа
  4. песимізм — Песимі́зм, -му; -мові Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. песимізм — ПЕСИМІ́ЗМ, у, ч. Світосприймання, перейняте смутком, безнадією, зневірою в успіх, у краще майбутнє; протилежне оптимізм. Бездіяльність породжує почуття безвиході, безнадійності, огульне заперечення і песимізм, коротше кажучи – смуток (із журн. Словник української мови у 20 томах
  6. песимізм — песимі́зм (від лат. pessimus – найгірший) світовідчуття, пройняте відчаєм, зневірою в майбутньому. Властивий відживаючим класам, а також пригнобленим масам на етапі, коли вони ще не здатні знайти вихід з тяжкого соціального становища, окремим особам... Словник іншомовних слів Мельничука
  7. песимізм — ПЕСИМІ́ЗМ, у, ч. Світосприймання, перейняте смутком, безнадією, зневірою в успіх, у краще майбутнє; протилежне оптимізм. Умови шаленого наступу реакції після поразки революції 1905-1907 рр. Словник української мови в 11 томах
  8. песимізм — рос. пессимизм світовідчуття, пройняте відчаєм, зневірою в сучасному і майбутньому. Протилежне — оптимізм. Eкономічна енциклопедія