правильність та істинність

ПРАВИЛЬНІСТЬ та ІСТИННІСТЬ — гносеологічні оцінки виразів та висловлювань щодо їх адекватності зовнішньому світові чи нормам доказовості логічного мислення. Істинність характеризує відношення висловлювань до предметної дійсності. Якщо висловлювання відображає те, що має місце в дійсності, то його розглядають як істинне. Якщо висловлювання не відповідає дійсності, його вважають хибним. Просте елементарне висловлювання буває істинним або хибним залежно від наявності чи відсутності певного факту в дійсності. Складні висловлювання можуть бути істинними або хибними залежно від того, істинні чи хибні елементарні висловлювання, які входять до їхнього складу. Метою логічної теорії є визначення класу тих складних висловлювань, які істинні незалежно від того, істинні чи хибні їхні компоненти, тобто визначення класу логічних істин. Правильність характеризує вирази, що їх використовують як правила виводу. На відміну від висловлювань, правила виводу не оцінюють як істинні чи хибні; вони можуть бути правильними, якщо в результаті застосування їх до істинних висловлювань отримують тільки істинні висловлювання, або неправильними, якщо застосування їх до істинних висловлювань може привести до хибних висловлювань (це стосується дедукції). Відмінність між правилами виводу й предметними висловлюваннями відносна й має сенс лише щодо даної логічної теорії. Кожне логічно істинне предметне висловлювання можна переформулювати в метамові й використати в тій або тій теорії як правило виводу. Аристотель формулював силогізм як висловлювання у формі імплікації ("Якщо А притаманне кожному В, і В притаманне кожному С, то А притаманне кожному С") і тому оцінював його з погляду істинності; в післяаристотелівській логіці силогізм формулювали як правило виводу ("Кожне В є А, кожне С є В; отже кожне С є А") й оцінювали з погляду правильності. В певному розумінні істинні висловлювання логіки є формулюваннями норм доказового мислення. Висловлювання змістових теорій, що формулюють закони природи, — т. зв. номологічні висловлювання, оцінюють як істинні або хибні; можлива, однак, побудова такої логічної системи, в якій номологічні висловлювання розглядалися б відносно фактичних як правила виводу. Точний аналіз того, які твердження і в яких функціях слід оцінювати як висловлювання теорії або як правила виводу, має велике значення для встановлення об'єктивно-істинного змісту наукових теорій.