свобода волі

СВОБОДА ВОЛІ — здатність суб'єкта вільно визначати сутнісні підстави власного водіння; своєрідна похідна від волі загалом, що уможливлює моральноетичну значущість останньої. Філософська проблема С. в. висуває питання не про те, як людині "дати волю" власній волі (що можна вважати лише однією з граничних її інтерпретацій), а про завбачувану в людині здатність бути вільною від примусовості власної волі і, отже, свободно й відповідально обирати власні мотиви і цінності і, зрештою, власне діюче "Я". Аналітичний інтерес до проблеми С. в. проходить крізь усю історію філософії, від софістів і Сократа до таких напрямів філософської думки XX ст., як персоналізм, екзистенціалізм, сучасна філософія релігії та ін. Проблема С. в. не заторкує можливості реалізації самої дії суб'єкта на підставі наявного волевияву; йдеться лише про самий цей волевияв і його внутрішні підстави. Цілком очевидно, що людина, яка не є свободною відносно власного воління, нездатна й відповідати за свої дії, не є їхнім "автором", що підриває основи людської духовності й моралі. Тим часом визнання С. в. пов'язане з цілою низкою філософських проблем, серед яких: загроза "дурної" безконечності при розгляді граничних підстав "боління самої волі"; обмеженість антитези індетермінізму і фаталізму для осмислення ситуації, в якій ідеться саме про подолання "фатальної" приреченості волі на самореалізацію; необхідність суміщення концепції самототожності суб'єкта (без чого годі говорити про його самовизначення) і концепції дистанціювання "Я" обираючого від "Я" як предмета вибору (поза якою в даному контексті поняття "свобода" втрачає свій сенс). У царині теології до цього додається ще специфічна проблематика поєднання людської С. в. й божественної предестинації (див. Августин), теодицеї та ін С. правжня С. в. як здатність людини обирати власне воління передбачає не байдужість до конкретного змісту останнього (т. зв. liberum arbitrium indifferentiae), а глибину й багатомірність самої людської суб'єктивності.

В. Малахов