світовідношення
СВІТОВІДНОШЕННЯ — наріжний концепт філософської гуманістики, зміст якого характеризує єдність людини зі світом, розмаїття їхніх об'єктивних зв'язків, особливості людського способу буття, смислову єдність і взаємоопосередкованість різних форм освоєння світу людиною, сфокусованих у її персональному універсумі, котрий обіймає розмаїття особистісних світів та способів самовизначення людини. С. репрезентує людську здатність упродовж усього життєвого шляху залишатись у стані спроможності щодо обставин власного життя. Серед трьох різновидів цінностей, котрі репрезентують смисложиттєву насиченість людського існування, — ціннісні витворення, переживання, ставлення, саме останні є домінантними (особливо у кризових ситуаціях). Вони випромінюють особистісну смислоспроможність суб'єкта С., яку і позначає укр. слово "ставлення". У філософському розумінні С. набуває людських ознак, завдячуючи взаємопов'язаності його діяльно-творчої та смислоціннісної визначеностей. Акцентуючи на здатності філософії осягати таку амбівалентність визначеностей С., Кант підкреслював, що філософія обіймає дві сфери, взаємодією котрих опікується, — природу й свободу, підпорядковуючи усе розмаїття людського самовиявлення "суттєвим цілям", але розглядаючи останні лише як засоби стосовно "найвищої цілі" — "все призначення людини". Спроби з'ясувати діяльно-творчу природу людського С. сягають ще давньофілософського розуміння терміна "відношення"; воно є антропоморфним, позаяк фіксує активність того, що відноситься, стосовно реального предмета відношення, а також стосовно змісту самого відношення. Аристотель виокремлює: 1) відношення того, що діє, до того, що зазнає дії (переважаючого — щодо переваженого); 2) відношення того, що діє, до змісту дії (вимірюючого — щодо міри, пізнаючого — щодо пізнання, сприймаючого — щодо сприймання). С. пов'язане із здатністю людини подвоювати світ на існуючий та належний (роблячи останній нормотворчим началом повсякденної життєдіяльності), а також із здатністю відділяти себе від своєї життєдіяльності. Тим самим людина виходить за межі наявного буття, проблематизує світ і спосіб свого існування в ньому, робить себе ініціюючим центром С. Завдяки цілепокладальній предметній і символотворчій діяльності вона формує світ олюдненої природи. Утвердження спроможності людини як суб'єкта С. — засаднича ідея новоєвропейської культури. Масштабність самовизначення такого суб'єкта втілює тріада "я знаю — я існую — я можу". Проте згодом ідеал "Фавстової людини" обертається переважанням раціонально-активних світоглядних настанов, екстравертної активності й відповідно — світоглядної зарозумілості істоти, котра прагне панувати над світом. Екологічна й відповідно антропологічна криза сьогодення надзвичайно загострюють питання про С., засноване не на стратегії панування, підкорення, підпорядкування, а на стратегії взаємності ("партнерства").
В. Табачковський
Значення в інших словниках
- світовідношення — -я, с., філос. Спосіб самовизначення, саморозвитку та самосвідомості людини. Великий тлумачний словник сучасної мови