фюсис

ФЮСИС (від грецьк. φνσιηα — єство, природа) — ключове поняття античних ранньофілософських космогоній (Еллада VI — V ст. до н.е.), яке і в подальшій історії античної думки відігравало роль одного з провідних онтологічних концептів. Від нього походить термін "фізика" (спочатку як назва філософського вчення про світоустрій, пізніше — комплексу природознавчих наук). Поняття "Ф." позначало все як існуюче, буття. Під впливом модерної філософії природи Ф. потрактовувався як "природа" в дусі натурфілософій Нового часу. Натомість розподіл єдиного Космосу на природний і людський світи відбувається за Античної доби лише наприкін. V ст. до н.е. (у давньогрецьк. софістиці) і закріплюється у вченнях Платона та Аристотеля Х. оча й після цього антична філософія зберігає світоглядну інтуїцію єдиного впорядкованого світоустрою — Космосу. Від початку (у досократиків) Ф. позначає не окремий від людини природний світ, а буття (суще) у його власній сутності. Ф. речі — це її зміст як певної онтологічної достовірності. Ф. як такий — буття взагалі, у своїй достеменності і автентичності. Поняття "Ф." виникає в контексті розв'язання центрального питання ранньофілософських космогоній "що є все?" Ф. фіксує "все" як виникле, породжене — те, що колись почало/починає бути. Існувати — означає виникнути, мати генезис. Тобто бути породженим. Питання "що є все?" набуває вигляду питання "з чого все виникло?" Ф. позначає цей загальний онтологічний виток (початок, "архе") всіх речей. Разом з тим, Ф. є не тільки першобуттям, а й тією незмінною основою, що перебуває постійно в усіх речах і слугує їхнім своєрідним субстратом. Ф. як достеменне буття містить в собі визначення не лише "того, з чого все виникло", а й "яким чином виникло". У понятті "Ф." нерозривно поєднані: а) першобуття, з якого все виникло; б) субстанція, що перебуває у всіх речах та становить їхню основу; в) сила, якою все породжується і підтримується у своєму бутті. Нарешті, четверте головне значення: Ф. є те неминуще буття, в яке повертаються всі речі, завершивши своє окремішне існування. Відтак Ф. перебуває вічно і породжує із себе все розмаїття речей як окремих мінливих форм. Вирізнення Ф. як достеменного буття від довколишнього розмаїття плинних речей набуло у еллінських ранньофілософських космогоніях вигляду протиставлення Одного (справжнього буття) і Множинного (чуттєвого світу, даного у безпосередньому досвіді людського існування). Досократики стверджують безумовну достовірність першого на противагу непевності і оманливості другого. Від софістів починається протиставлення Ф. номосу (закону) — світу людських встановлень (тобто дійсності, похідної від людської волі). У Платона Ф. стає переважним визначенням чуттєвого світу.

С. Пролеєв