філософія комунікативна

ФІЛОСОФІЯ КОМУНІКАТИВНА — напрям у сучасній західній філософії, представлений Апелем, Габермасом, Кульманом, Бьолером, Ульрихом та ін., в якому основним предметом і методом дослідження постає повсякденне мовленнєве спілкування між людьми. Комунікація перетворюється на парадигму філософування, яка заступає філософію буття та філософію свідомості. Продовжуючи тенденції герменевтично-прагматичнолінгвістичного повороту в післягегелівській філософії, спрямованого на подолання "методичного соліпсизму" і монологізму філософії суб'єктивності, Ф.к. звертається водночас до традицій класичного трансцендентального ідеалізму, трансформуючи останній на засадах інтерсуб'єктивності. Зміна парадигми, яка позначається переходом від філософії свідомості до філософії комунікації і від соціології, що ґрунтується на цілераціональній дії, до соціальної теорії комунікативної дії, спрямована на виявлення більш фундаментальних засад філософування, аніж ті, які могли б бути виведені із людської суб'єктивності. Це стосується і визначення аподиктичної достеменності, універсальності знання і обґрунтування правильності та загальнозначущості етичних норм та цінностей, де критерієм істини, а також останньою інстанцією, яка легітимує етичні та правові норми, постає консенсус (консенсуальна теорія істини), що досягається в дискурсі. При цьому фактичне взаєморозуміння в емпіричній комунікації має бути перевірене на істинність та правильність на основі апріорі трансцендентальної, або ідеальної, комунікації. Апріорі ідеального дискурсу, або трансцендентальної комунікації, передбачає необмеженість комунікації, тобто дискурс має бути відкритим для участі будь-якого розумного суб'єкта та вільним від відносин панування. З апеляцією до комунікації пов'язується надія на те, що в філософську та соціальну теорію буде введено етичний вимір (комунікація передбачає суб'єкт-суб'єктні стосунки, визнання в іншій людині суверенної особистості, а це вже початок етичного ставлення людини до іншої людини). Комунікативна філософія безпосередньо пов'язана з комунікативною, або дискурсивною, етикою, яка розробляє процедуру практичного дискурсу; останній тлумачиться як метаінстанція легітимації моральних та правових норм. Вводячи інтерсуб'єктивність до засад соціальної теорії комунікативної дії, комунікативна філософія досліджує можливості пом'якшення суперечності між "життєвим світом" і "системою", що в політиці позначається прагненням до подальшої демократизації, консенсуально-дискурсивного розв'язання конфліктних ситуацій шляхом досягнення порозуміння, а також консенсуально-дискурсивної легітимації держави; в економіці представники комунікативної теорії обґрунтовують можливість підпорядкування цілераціональності (зокрема підприємницької діяльності, ринкових відносин тощо) комунікативній раціональності, тобто дискурсивно обґрунтованим етичним нормам; в педагогіці обстоюють ідею потенційної симетричності агентів процесу виховання. На основі дискурсу комунікативна філософія створює процедуру вирізнення справді універсально-значущих норм та цінностей від їх догматичних та ідеологічних замінників, а тому постає також критикою ідеології, критичною теорією суспільства загалом.

А. Єрмоленко