інше

ІНШЕ (лат. alteritas — відмінність) — термін, основне значення якого в античній філософії задане протиставленнями : єдине — інше, тотожне — інше; потому І. постає як принцип множинності і як принцип розрізнення. У "Парменіді" Платон дав діалектику єдиного та І., котру сприйняв неоплатонізм, а в "Тімеї" розкрив сполучення тотожного таї., фукціонування їх у космічній душі, де І. постало у вигляді принципу невпорядкованого руху. Аристпопгель розумів І. як протилежне тотожному і як відмінне. І., витлумачене онтологічно, є інобуття. Дане розуміння І. простежується у філософських вченнях, які дотримуються неоплатоністської або об'єктивно-ідеалістичної традиції. Так, у Гегеля суще й І. "світяться одне в одному". У комунікативній філософії екзистенційного спрямування І. осмислюється у контексті взаємодії "Я" і "Ти" (Ясперс, Бубер, Левінас). Філософія діалогу Бахтина розглядає І. як "подію співбуття, в якому воно є способом людської присутності у світі, "не-алібі буття". І. тлумачиться як "Інший" Бартом як властивість буденної свідомості, котра сприймає Іншого як річ, видовище, щось відщеплене й відчужене. Дельоз вбачає в І. передусім структуру поля сприйняття, яка уможливлює вихід за межі власного простору "у несвій" ("чужий"). І. як структура є оприявненням можливого світу. Для Бодріяра це означає і "кінець соціальності", репрезентованої як "європейськість". "Втрата І." характеризує постмодерну ситуацію. У фемінізмі, що ґрунтується на засадах постструктуралізму, І. розглядається крізь призму положення Деррида про подолання логоцентризму, відповідно — фаллоцентризму попередньої культури як чужої. У постфемінізмі І. осмислюється в контексті стратегій жіночої ідентичності (на відміну від чоловічої). Історична візія І. окреслювалась іще Дильтеєм, де у часовій перспективі воно опиняється всередині сущого, що переживається, тобто визначається самою історичністю буття. Досвід "чужого" як досвід "нездоланної відсутності" (Гуссерль) є предметом феноменологічних студій. В екзистенційній онтології Гайдеггера І. осмислюється у модусі "співбуття", що, розгортаючись як сучасність, веде до зустрічі різних культурних традицій. На освоєнні "чужого" як подоланні відчуження між досліджуваним текстом і його автором акцентує увагу герменевтика Гадамера (див. герменевтика філософська). У філософській антропології і культурологічних дослідженнях концепт І. як "чужого" тлумачиться засадниче і є підставою пошуку ціннісних систем індивідуальних і колективних ідентифікацій та компаративістських описів моделей "своєї" і "чужих" культур.