1. Словник іншомовних слів Мельничука

каштелян

каштеля́н

(лат. castellanus – той, що живе в фортеці, від castellum – укріплення, замок)

1. У Польщі за раннього середньовіччя сановник, призначуваний королем або князем для управління фортецею, який здійснював військові, судові й фіскальні функції у каштелянії – адміністративній окрузі, що прилягала до фортеці.

2. Згодом – доглядач замку або громадського будинку.

3. Сторож у католицькому храмі.

Джерело: Словник іншомовних слів за редакцією О.С. Мельничука на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. каштелян — Каштеля́н, кастелян: Каштеля́н: — 1) управитель замку, 2) сановник сенату в Польщі [47] — 1) управитель замку... Словник з творів Івана Франка
  2. каштелян — каштеля́н іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  3. каштелян — -а, ч. 1》 За середньовіччя в ряді країн Західної Європи, зокрема Польщі, – службова особа, яку призначав король або князь для управління цитаделлю в місті, а пізніше – наглядач замку, громадського будинку. || Почесний титул польського сенатора в 15-18 ст. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. каштелян — КАШТЕЛЯ́Н, КАСТЕЛЯ́Н, а, ч. 1. За середньовіччя в ряді країн Західної Європи, зокрема в Польщі, – службова особа, яку призначав король або князь для управління цитаделлю в місті, а пізніше – наглядач замку, громадського будинку. Словник української мови у 20 томах
  5. каштелян — каштеля́н комендант (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. каштелян — Комендант (управитель) замку чи укріпленого міста; керівник цивільної та військової адміністрації у відповідній окрузі; згодом почесне звання сановника, що давало право входити до сенату (сейму) Речі Посполитої Словник застарілих та маловживаних слів
  7. каштелян — До кінця XIII ст. урядовець, який здійснював адміністративно-військову владу в замку та навколишній місцевості, пізніше номінальний земський урядовець, що засідав у королівській раді, згодом — у сенаті; в Кор. Пол. посада к. існувала до 1831. Універсальний словник-енциклопедія
  8. каштелян — Каштеля́н, каштеля́нша, звич. кастеля́н, -ля́нша Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. каштелян — КАШТЕЛЯ́Н, а, ч. 1. За середньовіччя в ряді країн Західної Європи, зокрема Польщі,— службова особа, яку призначав король або князь для управління цитаделлю в місті, а пізніше — наглядач замку, громадського будинку. Словник української мови в 11 томах
  10. каштелян — Каштеля́н, -на м. 1) Кастелянъ, управитель замка. 2) Сановникъ, засѣдавшій въ сенатѣ въ Польшѣ. Ті вельможнії каштеляни і старости... пійшли в неволю до Криму. К. ЧР. 38. Він каштелян і райця королівський. К. МБ. II. 120. Словник української мови Грінченка