послушник

Значення в інших словниках

1. послушник — послу́шник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
2. послушник — -а, ч., церк. Монастирський прислужник, що відбуває послух (див. послух I 2)), готуючись стати ченцем. Великий тлумачний словник сучасної мови
3. послушник — ПОСЛУ́ШНИК¹, а, ч., рел.-церк. Монастирський прислужник, що відбуває послух (див. по́слух¹ 2), готуючись стати ченцем. В його флігель все частіше навідувались сиві ченці, русяві й чорняві молоді послушники (І. Словник української мови у 20 томах
4. послушник — ПОСЛУ́ШНИК (монастирський прислужник, який готується стати ченцем), СЛИМА́К заст. Молоденькі послушники, почепивши на палицю великого козуба, несли до трапезної червоні, підсмажені хліби (П. Кочура); — Он дивіться, Лукіє Наркисівно! .. Словник синонімів української мови
5. послушник — Послу́шник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. послушник — ПОСЛУ́ШНИК, а, ч., церк. Монастирський прислужник, що відбуває послух ( див. по́слух¹ 2), готуючись стати ченцем. В його флігель все частіше навідувались сиві ченці, русяві й чорняві молоді послушники (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
7. послушник — Послушник, -ка м. Слуга. Повідат царь до тих своїх послушників, жеби забили сто волів єму на обід. Драг. 275. ум. послушничок. Мого батька брата та була взяла, орда; а він там був послушничком у одного татарина п'ять год. О. 1862. V. З нар. уст, 85. Словник української мови Грінченка