прибрати

Значення в інших словниках

1. прибрати — прибра́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
2. прибрати — Прибра́ти. Набути якихось ознак, форм. Італійске правительство займає ся з’орґанізованєм помочи, але нужда прибрала надто великі розміри, щоби єї легко було зарадити (Б., 1895, 6, 4) // пол. przybrać — 1) безособ. піднятися, прибути, 2) прийняти, набути. Українська літературна мова на Буковині
3. прибрати — [приебратие] -беиру, -беиреш, -беиреимо, -беиреите; нак. -беири, -беир'іт' Орфоепічний словник української мови
4. прибрати — див. прибирати. Великий тлумачний словник сучасної мови
5. прибрати — ПРИБРА́ТИ див. прибира́ти. Словник української мови у 20 томах
6. прибрати — прибра́ти прикрасити (ст): Будині можна прибрати овочами свіжими або смаженими в цукрі, конфітурою, убитою піною (Авторка) Лексикон львівський: поважно і на жарт
7. прибрати — мі́сця (собі́) не прибра́ти. Втратити душевну рівновагу, спокій, самовладання; переживати. Івашко нудиться, місця собі, сердешний, не прибере (О. Стороженко). не знахо́дити / не знайти́ (собі́) мі́сця. Фразеологічний словник української мови
8. прибрати — ДОБИРА́ТИ (вибираючи, знаходити найвідповідніше для чогось), ПІДБИРА́ТИ, ВИШУ́КУВАТИ, ПІДШУ́КУВАТИ, ПРИБИРА́ТИ розм., ДОШУ́КУВАТИ діал.; ПІДСТАВЛЯ́ТИ (за певним зразком); ПРИДУ́МУВАТИ (перев. слово, фразу тощо). — Док. Словник синонімів української мови
9. прибрати — Прибра́ти, -беру́, -бере́ш, -ру́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. прибрати — ПРИБРА́ТИ див. прибира́ти. Словник української мови в 11 томах
11. прибрати — Прибрати, -ся см. прибірати, -ся. Словник української мови Грінченка