відправа

Відпра́ва:

— відповідь, заперечення [32]

Джерело: Зведений словничок пояснень слів з видань творів Івана Франка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відправа — Відпра́ва. Відсіч, відповідь на словесні напади Далі відповідав пос. Вольчиньский п. Тітінґерови, а пос. Пігуляк і др. Стоцкий дали належну відправу Цурканови та Калінескулови та їх союзникам (Б. Українська літературна мова на Буковині
  2. відправа — -и, ж. 1》 Церковна служба. 2》 діал. Відповідь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. відправа — відпра́ва іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  4. відправа — ВІДПРА́ВА (церковна служба), БОГОСЛУЖІ́ННЯ, СЛУ́ЖБА (перев. із сл. Б ож а), БОГОСЛУ́ЖБА рідше, СЛУЖІ́ННЯ рідше; ЛІТА́НІЯ (урочиста); СВЯЩЕННОДІ́ЙСТВО рідше; ДІЯ́ННЯ (з читанням книги про життя та дії святих апостолів). Словник синонімів української мови
  5. відправа — (церковна служба) богослужіння, служба. Словник синонімів Полюги
  6. відправа — Відпра́ва, -ви; -пра́ви, -пра́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. відправа — ВІДПРА́ВА, и, ж. 1. Церковна служба. В великій лаврській церкві йшла одправа (І. Нечуй-Левицький); І знов у неділю, коли в церкві відходила пізня відправа, з'явилися у Сивері непрохані гості (З. Словник української мови у 20 томах
  8. відправа — Служба Божа, БОГОСЛУЖБА, богослуження, сов. богослужіння, (у католиків) меса; (денна) обідня, літургія, (по обіді) вечірня; (поминальна) реквієм. Словник синонімів Караванського
  9. відправа — ВІДПРА́ВА, и, ж. 1. Церковна служба. В великій лаврській церкві йшла одправа (Н.-Лев., II, 1956, 332); І знов у неділю, коли в церкві відходила пізня відправа, з’явилися у Сивері непрохані гості (Тулуб, Людолови, І, 1957, 44). 2. діал. Відповідь. Словник української мови в 11 томах
  10. відправа — Відправа, -ви ж. 1) Богослуженіе, служеніе. Кончилась відправа, вона (панночка) пішла з церкви. Рудч. Ск. II. 47. Попи добилися копійки і за одправи принялись. Мкр. Г. 70. відправу правити, чинити. Служить (въ церкви). Почали велику одправу правити. Рудч. Словник української мови Грінченка