догонити

Значення в інших словниках

1. догонити — дого́нити дієслово недоконаного виду доганяти діал. догони́ти дієслово доконаного виду догнати діал. Орфографічний словник української мови
2. догонити — I дог`онити-ню, -ниш, недок., догонити, -ню, -ниш, док., перех., діал. Доганяти. II догон`итидив. догонити. Великий тлумачний словник сучасної мови
3. догонити — ДОГНА́ТИ кого, що (рухаючись, наблизитися до того, хто (що) пересувається попереду), НАЗДОГНА́ТИ, ЗДОГНА́ТИ, НАГНА́ТИ, НАСПІ́ТИ, ДОСПІ́ТИ рідше, УГНА́ТИСЯ (ВГНА́ТИСЯ) за ким-чим, розм., УГАНЯ́ТИСЯ (ВГАНЯ́ТИСЯ) за ким-чим, розм., ДОГОНИ́ТИ діал. Словник синонімів української мови
4. догонити — Дого́нити, див. доганя́ти Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. догонити — ДОГО́НИТИ, ню, ниш, недок., ДОГОНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., перех., діал. Доганяти. Тільки до воріт став [хлопець] догонити [козу], а дід уже став на воротях; (Укр.. казки, 1951, 37); — Ми бігли з усієї сили, щоби тебе Собаки не могли догонити (Фр., IV, 1950, 56). ДОГОНИ́ТИ див. ДОГО́НИТИ. Словник української мови в 11 томах
6. догонити — I. Догонити, -ню, -ниш гл. = і доганяти. 1) Ой ти зоре та вечірняя, чом нерано ізіходила, чом місяця не догонила? Лавр. 2. Вже погоня її догонила. Млр. л. сб. 283. 2) От став той хлопець гнать позу. Словник української мови Грінченка