опалка

Значення в інших словниках

1. опалка — опа́лка іменник жіночого роду діал. Орфографічний словник української мови
2. опалка — -и, ж., діал. 1》 Мішок або торба для годівлі коней у дорозі; рептух. 2》 Кошик. 3》 Невеличкі ночви. Великий тлумачний словник сучасної мови
3. опалка — ОПА́ЛКА, и, ж., діал. 1. Рептух (у 1 знач.). Недалеко від порога стояли сани і розпряжена пара коней. Перед ними висіла причеплена до дишла опалка, а в ній січка з вівсом (В. Гжицький); Під'їхавши до скирти, Полікарп чіпляє коням опалку, а сам – за вила. Словник української мови у 20 томах
4. опалка — КО́ШИК (виплетений з лози, рогозу, лубу тощо виріб, призначений для перенесення або зберігання чогось), КО́ШІ́ЛЬ, КОРЗИ́НА, КІШ, ПЛЕТІ́НКА, ОПА́ЛКА діал., КОБЕ́ЛЯ діал., КОШІ́ВКА діал.; КО́РОБ, КО́ЗУБ, КО́ЗУБЕНЬ, КОЗУБНЯ́, КОЗУ́БКА діал. Словник синонімів української мови
5. опалка — ОПА́ЛКА, и, ж., діал. 1. Мішок або торба для годівлі коней у дорозі; рептух. Недалеко від порога стояли сани і розпряжена пара коней. Перед ними висіла причеплена до дишла опалка, а в ній січка з вівсом (Гжицький, У світ.. Словник української мови в 11 томах
6. опалка — Опалка, -ки ж. 1) Мѣшокъ для кормленія лошадей въ дорогѣ овсомъ, — подвѣшивается къ мордѣ лошади, у отверстія его, въ края зашиты двѣ палки. Рк. Левиц. Хотин. у. 2) Корзина, плетенка. 3) = опалачка. Желех. Словник української мови Грінченка