розфійник

Розфі́йник:

— марнотратник [14]

— розпусник [I]

— «Розфійник» (марнотрат, марнотратник): «Адіть, говорять, пияк, розфійник, марнотратник! то ти мені вже тепер таке строїш?» (150) викладено «розпусник», незважаючи на контекст і словник Желехівського, який перекладає його німецьким «Verschwender». У контексті та й у цілому оповіданні немає найменшого натяку на те, щоб старий Василь коли-небудь був хоч трошки розпусником. Його можна вважати самодуром, п’янюгою, але не розпусником. Та й етимологія даного слова, наскрізь прозора, це заперечує. «Розфійник» виник з «розхвійник» у результаті переходу хв > ф, а «розхвіяти», від якого іменник утворений, значить, як подає словник Грінченка, «растратить, промотать». Таким чином, розфійник» є лише синонімом марнотратника. Якщо, однак, таке розуміння слова всупереч даним словника Желехівського та Грінченка не вдовольняло б з уваги на плеоназм, кумуляцію двох поряд однозначних слів, тоді можна б у чисто теоретичному плані виходити з польського «rozchwiać — не довести до бажаного кінця» (бойківсько-польські семантичні паралелі — не рідкість, пор. значення бойківського «мотика» і польського «motyka», з одного боку, і українського літературного «мотика» — з другого). В останньому випадку під «розфійником» можна б розуміти «невдаху», людину, якій у житті не везе, нічого не вдається. Такою людиною був і нещасний Василь.