1. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)

відлучити

Відлучи́ти, -лучу́, -лу́чиш, -чать

Джерело: Правописний словник Г. Голоскевича, 1929 р. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відлучити — відлучи́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. відлучити — див. відлучати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. відлучити — ВІДЛУЧИ́ТИ див. відлуча́ти. Словник української мови у 20 томах
  4. відлучити — ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ (переривати зв'язок, зв'язки між ким-, чим-небудь), ІЗОЛЮВА́ТИ, ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДДІ́ЛЮВАТИ, ВІД'Є́ДНУВАТИ, ВІДЛУЧА́ТИ рідше, ВІДРИВА́ТИ, ВІДКО́ЛЮВАТИ, ВІДГОРО́ДЖУВАТИ, ВІДЛУ́ЧУВАТИ рідше, ВІДОСО́БЛЮВАТИ рідше. — Док. Словник синонімів української мови
  5. відлучити — ВІДЛУЧИ́ТИ див. відлуча́ти. Словник української мови в 11 томах
  6. відлучити — Відлуча́ти, -ча́ю, -єш сов. в. відлучити, -чу, -чиш, гл. Отлучать, отлучить, разлучать, разлучить, отдѣлять, отдѣлить. Од жінки одлучив (змія). Мнж. 9. А тепер я заручена, од челяді одлучена. КС. 1883. II. 371. відлучати дитину. Словник української мови Грінченка