дітвора

Значення в інших словниках

1. дітвора — дітвора́ іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
2. дітвора — -вори, ж., збірн., розм. Те саме, що діти I 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дітвора — ді́ти обсі́ли кого і без додатка. Хто-небудь має велику сім’ю, багато дітей. Оженишся — тебе обсядуть діти (П. Колесник). дітвора́ обсі́ла. Як дітвора обсіла, то перше про неї треба клопотатися (Панас Мирний). Фразеологічний словник української мови
4. дітвора — I. ДІ́ТИ (маленькі дівчатка й хлопчики), МАЛЕ́ЧА, ДІТВОРА́ розм., ДІТЛАХИ́ розм., ДІТЛАШНЯ́ розм., ДИТИНЧА́ТА розм., ДРІБНО́ТА розм., ДРІ́Б'ЯЗОК розм., ДРОБИНА́ розм., МІЛКОТА́ розм., ДІТИ́СЬКА розм., МА́ЛЕЧ діал., БАХУРНЯ́ діал., ДРІБ діал. Словник синонімів української мови
5. дітвора — ДІТВО́РА, во́ри́, ж., збірн., розм. Те саме, що ді́ти¹ 1. Висипала на вулицю дітвора і збудила тишу криком та дзвінким сміхом (Коцюб., І, 1955, 27); Двадцять п’ятого жовтня вступили наші частини в Дніпродзержинськ, а дев’ятого листопада дітвора вже пішла в школи (Хижняк, Тамара, 1959, 212). Словник української мови в 11 томах
6. дітвора — Дітвора, -ри ж. соб. Дѣти, ребятишки. К. Досв. 158. Лихо з дітворою та ще з малою. Васильк. у. Дітвора сокоче, дітвора клекоче, а мати раденька дітворі маленькій. Хата. 19. Словник української мови Грінченка