1. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)

рюма

Рю́мса, -си і рю́ма, -ми

Джерело: Правописний словник Г. Голоскевича, 1929 р. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. рюма — рю́ма іменник чоловічого або жіночого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
  2. рюма — див. плаксивий Словник синонімів Вусика
  3. рюма — -и, ч. і ж., розм. Плаксива людина. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. рюма — РЮ́МА, и, ч. і ж., розм. Плаксива людина. – Ану, Васильку, .. перекриви оту рюму (Панас Мирний). Словник української мови у 20 томах
  5. рюма — розпуска́ти / розпусти́ти сли́ни (ню́ні, патьо́ки, рю́ми, рю́мси), зневажл. 1. Плакати. (Варка:) Ти чого слини розпустив, як баба Горпина, що пасе панських гиндичат! (І. Карпенко-Карий); (Василь:) Верни її, братіку! Покаюся, перед усім миром покаюся!.. Фразеологічний словник української мови
  6. рюма — ПЛА́КСА розм. (той, хто часто плаче, схильний до плачу); ПЛАКСІ́Й розм., ПЛАКСУ́Н розм., ПЛАКСИ́ВЕЦЬ розм., ПЛАКУ́Н розм. рідше, РЮ́МСА розм., РЮ́МА розм., РЕ́ВА розм., РЕВУ́Н розм. рідше, СКИГЛІ́Й зневажл., НЮ́НЯ зневажл. — Вони вже й розпустили губи. Словник синонімів української мови
  7. рюма — РЮ́МА, и, ч. і ж., розм. Плаксива людина. — Ану, Васильку,.. перекриви оту рюму (Мирний, IV, 1955, 71). Словник української мови в 11 томах
  8. рюма — Рюма, -ми об. Плакса. см. рюмса. Словник української мови Грінченка