1. Словник української мови Грінченка

бідкання

Бідкання, -ня

с.

1) Бѣдствованіе. Як побачиш мою муку, моє бідкання щоденне. К. Псал. 69. Як де заведуться злидні, то отам не переводиться бідкання, аж поки злидні сами не перейдуть куди инде. Чуб. II. 398.

2) Жалобы на судьбу, гореванье. Хведор узявся обома руками за голову і замість бідкання дрібно і весело зареготався. Левиц. І. 179. Чи чує він наше бідкання за ним, чи баче наші сльози? Мир. Пов. І. 123.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бідкання — бі́дкання іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. бідкання — -я, с. 1》 Дія за знач. бідкатися 1). || Скарги, плач і т. ін. 2》 рідко. Бідність. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. бідкання — БІ́ДКАННЯ, я, с. 1. Дія за знач. бі́дкатися 1. О. Хведор взявсь обома руками за голову і, замість бідкання, дрібно й весело зареготався (І. Нечуй-Левицький); // Скарги, плач і т. ін. Люди проходять – живі люди; чути їх мову – живий голос... Словник української мови у 20 томах
  4. бідкання — СКА́РГА (висловлення незадоволення, суму з приводу неприємностей, болю, горя і т. ін.), НАРІКА́ННЯ, РЕ́МСТВО, РЕ́МСТВУВАННЯ, БІ́ДКАННЯ, ПОРІ́КУВАННЯ, ЖАЛЬ перев. мн., СТО́ГІН підсил., ЖА́ЛОБА розм., ПОГУ́ДКА розм., ПЕНЯ́ заст., ЛАМЕНТА́ЦІЯ підсил. книжн. Словник синонімів української мови
  5. бідкання — Бі́дкання, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. бідкання — БІ́ДКАННЯ, я, с. 1. Дія за знач. бі́дкатися 1. О. Хведор взявсь обома руками за голову і, замість бідкання, дрібно й весело зареготався (Н.-Лев., І, 1956, 141); // Скарги, плач і т. ін. Словник української мови в 11 томах