1. Словник української мови Грінченка

доконечне

Доконечне

нар. Обязательно, непремѣнно. А той доконечне щоб співати. Чуб. Та він доконешне був у селі. Уман. у. Доконечне треба. О. 1861. VI. 77.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. доконечне — доконе́чне прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. доконечне — присл. Те саме, що доконечно. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. доконечне — див. обов'язково Словник синонімів Вусика
  4. доконечне — ОБОВ'ЯЗКО́ВО (не дивлячись ні на які обставини, труднощі і т. ін.), НЕОДМІ́ННО, КО́НЧЕ, НЕУХИ́ЛЬНО, ДОКОНЕ́ЧНО (ДОКОНЕ́ЧНЕ), ДОКО́НЧЕ, БУ́ДЬ-ЩО, БУДЬ-ЩО-БУ́ДЬ, НАПЕ́ВНО (НАПЕ́ВНЕ), НЕМИНУ́ЧЕ, ПРИ́ТЬМО́М розм., ПРО́БІ розм. Словник синонімів української мови
  5. доконечне — ДОКОНЕ́ЧНЕ, присл. Те саме, що доконе́чно. — Якби мене доконечне було треба, то через двері заклич (Март., Тв., 1954, 43); Дідові не дуже хотілось балакать, а Панькові приспіла охота доконечне розпитать його (Н.-Лев., І, 1956, 54). Словник української мови в 11 томах