1. Словник української мови Грінченка

дукачик

Дукач, -ча

м.

1) = дукарь. К. Псал. 22. Іде багач, та йде дукач, п'ян валяється, з козацького отамана насміхається: за що тая голотонька напивається? Мет. 449. Чужі пани дукачі держать людей до ночі. Чуб. ІІІ. 237.

2) = дукат 2. Чуб. VII. 426. Гол. Од. 22. Сим. 10. ум. дукачик. І внучатам із клуночка гостинці виймала: і хрестики, й дукачики, й намиста разочок Ориночці. Шевч. 112.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дукачик — дука́чик іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. дукачик — -а, ч., іст., заст. Зменш.-пестл. до дукач 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. дукачик — ДУКА́ЧИК, а, ч., іст., заст. Зменш.-пестл. до дука́ч 1. Ось на ж тобі, друже, Цей дукачик, та не згуби (Шевч., І, 1951, 121); І внучатам із клуночка Гостинці виймала [Ганна] — І хрестики, й дукачики, Й намиста разочок Яриночці (Шевч., І, 1951, 320). Словник української мови в 11 томах