1. Словник української мови Грінченка

дядько

Дядько, -ка

м.

1) Дядя.

2) Человѣкъ среднихъ лѣтъ. Изъ уваженія малороссіяне называютъ такъ всякаго старшаго себя лѣтами. Чуб. VII. 355. Не впадає москаля дядьком звати. Ном. № 850.

3) — собачий. Волкъ. Як собаки гавкають! Чи не пробірається до овець собачий дядько? О. 1861. V. 71.

4) дядька накласти. Перепутать основу во время снованія. А я слухаю, що вона балака, та й наклала дядька. Оксана в мене сьогодні снувала, так аж двох дядьків наклала. Одного ж я змотала, а другий зостався. За дядьків ткачі лають, як направляють полотно. Черниг. у. ум. дядечко. Охріме дядечку! будь ласкав схаменись! Хата, 54. Що ж мені, дядечку, по тіх грошах? МВ. І. 107.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дядько — (брат батька а. матері) розм. дядя, дядьо, діал.: вуйко, вуй, (брат матері) стрий, стрик, стрийко. Словник синонімів Полюги
  2. дядько — дя́дько іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  3. дядько — (брат батька) г. стрий; (брат мами) вуй, вуйко; ЖМ. тітчин чоловік; П. <�дорослий> чоловік; Ф. селянин, мужик, хлоп; (!) Словник синонімів Караванського
  4. дядько — [д’ад'ко] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -ки, -к'іў два д'ад'кие Орфоепічний словник української мови
  5. дядько — -а, ч. 1》 Брат батька або матері; чоловік тітки. 2》 розм. Дорослий чоловік узагалі. || У звертанні до старшого за віком чоловіка. 3》 розм. Селянин (перев. з відсталими поглядами). 4》 заст. Особа (зазвичай унтер-офіцер), якій доручалося навчання новобранців у царській армії. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. дядько — Дядько — не батько, а тітка — не мати. Батька і матері ніхто не заступить. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. дядько — ДЯ́ДЬКО (брат батька або матері; чоловік тітки), ДЯ́ДЯ розм.; ДЯ́ДЬО розм.; ВУ́ЙКО діал., ВУЙ діал. (брат матері); СТРИЙ діал., СТРИК діал., СТРИ́ЙКО діал. (брат батька). Словник синонімів української мови
  8. дядько — Дя́дько, -ка, -кові, дя́дьку! дядьки́, -кі́в, -ка́м Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. дядько — ДЯ́ДЬКО, а, ч. 1. Брат батька або матері; чоловік тітки. — З усього роду зосталася я та рідний брат батьків — мій дядько (Мирний, І, 1954, 71); Ігор чув від батьків, що там, у Тулі, працюють його рідні тітки й дядьки (Кучер, Чорноморці, 1956, 26). Словник української мови в 11 томах