знатник
Знатник, -ка
м. Знахарь, колдунъ. Мнж. 72. Сей Бондарь знатни́к великий був. О. 1862. V. 102.
Джерело:
Словник української мови Грінченка
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- знатник — зна́тни́к іменник чоловічого роду, істота знахар рідко Орфографічний словник української мови
- знатник — див. чародій Словник синонімів Вусика
- знатник — знатника, заст., рідко. Те саме, що знахар. Великий тлумачний словник сучасної мови
- знатник — ЗНА́ХАР (людина, що лікує немедичними засобами та займається чаклуванням), ЗНА́ТНИ́К заст., ВОРОЖБИ́Т заст., ЗНА́ХОР (ЗНА́ХУР) рідко, ШЕПТУ́Н рідко. (Павло:) Нема нуднішої болісті, як зуби. (Яким:) Є такі знахарі, що замовляють (М. Словник синонімів української мови
- знатник — ЗНА́ТНИ́К, зна́тника́, заст., рідко. Те саме, що зна́хар. *У порівн. Прадід стояв, мов знатник, що знає всі весняні тайни, він здавався Данилкові господарем степових звичаїв (Ю. Янов., І, 1954, 257). Словник української мови в 11 томах