1. Словник української мови Грінченка

мірник

Мірник, -ка

м.

1) Землемѣръ.

2) Мѣра сыпучихъ тѣлъ въ 4 четверика. Зміев. у.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мірник — мі́рник іменник чоловічого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
  2. мірник — -а, ч., розм. Той, хто міряє землю; землемір. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. мірник — МІ́РНИК, а, ч., розм. Той, хто міряє землю; землемір. Словник української мови у 20 томах
  4. мірник — ЗЕМЛЕМІ́Р (фахівець з межування землі та землевпорядкування), МЕЖУВА́ЛЬНИК, МЕЖОВИ́К, МІ́РНИК розм. Як настала радянська влада і ділили землю, громада обрала його за землеміра (В. Кучер); Не звеселив Романа й межувальник, якого прислала контора (П. Словник синонімів української мови
  5. мірник — МІ́РНИК, а, ч., розм. Той, хто міряє землю; землемір. У зв’язку з відсутністю землевпорядних сил не можна відмовлятися від проведення цієї роботи спрощеним способом, силами колгоспних мірників, колгоспного активу (Рад. Укр., 30.І 1946, 1). Словник української мови в 11 томах