напротити
Напроти́ти, -рочу́, -тиш
гл. Напречь. см. напрутити 1. Дикий кабан зімою риє землю — рило в його м'ягке, а він його так напротить, що риє краще, як лопаткою. Терск. об.
Джерело:
Словник української мови Грінченка
на Slovnyk.me