1. Словник української мови Грінченка

напучати

Напуча́ти, -ча́ю, -єш и напучувати, -чую, -єш

сов. в. напути́ти, -пучу, -тиш, гл. Указывать, указать путь, надоумливать, надоумить. Хиба я напучав їх красти? Сами зробили, а на мене клеплють. Новомоск. у. Я тебе розважала, напучала, як рідна мати. Г. Барв. 246. Тепер я тебе напучу, як помиритися з жінкою. Г. Барв. 343. Мабуть нечистий напутив його. К. ЧР. 29.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. напучати — напуча́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. напучати — див. націлювати; радити Словник синонімів Вусика
  3. напучати — див. напучувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. напучати — НАПУЧА́ТИ див. напу́чувати. Словник української мови у 20 томах
  5. напучати — II. НАСТАВЛЯ́ТИ кого (давати конкретні поради, настанови, як слід робити, поводитися в тих чи інших випадках), НАСТАНОВЛЯ́ТИ рідше, НАПУ́ЧУВАТИ (НАПУЧА́ТИ), НАВЧА́ТИ (НАУЧА́ТИ рідко), НАКА́ЗУВАТИ кому (перев. із спол. щоб), НАУЩА́ТИ заст. Словник синонімів української мови
  6. напучати — НАПУЧА́ТИ див. напу́чувати. Словник української мови в 11 томах