1. Словник української мови Грінченка

позичити

Позича́ти, -ча́ю, -єш

сов. в. позичити, -чу, -чиш, гл.

1) — у кого. Занимать, занять, брать, взять въ долгъ. Ой піду я до сусіда воза позичати. Мет. 12.

2) — кому. Одолжать, одолжить кому, давать, дать въ долгъ. Одна бере і другим позичає, а друга не бере й другим не дає. Ком. II. 50.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. позичити — пози́чити дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. позичити — див. позичати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. позичити — ПОЗИ́ЧИТИ див. позича́ти. Словник української мови у 20 томах
  4. позичити — оче́й у Сірка́ (Рябка́, во́вка) позича́ти / пози́чити. Втратити почуття сорому, власної гідності. Такії очей у вовка Позичать не стануть: Вони сорому ізроду Не мали й не мають (Укр. поети-романтики..); — І Павло пішов (до Заруби), очей у Сірка позичивши?... Фразеологічний словник української мови
  5. позичити — ПЕРЕЙНЯ́ТИ що від кого і без додатка (навчитися чого-небудь від когось, спостерігаючи за ним), ПЕРЕБРА́ТИ рідше, НАБРА́ТИСЯ розм.; ЗАПОЗИ́ЧИТИ, ПОЗИ́ЧИТИ рідше, ПІДХОПИ́ТИ, ПОХОПИ́ТИ діал. (зробити своїм надбанням). — Недок. Словник синонімів української мови
  6. позичити — Пози́чити, див. позича́ти Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. позичити — ПОЗИ́ЧИТИ див. позича́ти. Словник української мови в 11 томах