1. Словник української мови Грінченка

понура

Понура, -ри

об.

1) Угрюмый человѣкъ, человѣкъ смотрящій внизъ. Ходив собі понурою. МВ. (О. 1862. І. 71). За ними йшли святі понури, що не дивились і на світ. Котл. Ен. III. 29. Сидить собі як понура, ні на кого й не дивиться. Кв.

2) Въ загадкѣ: свинья. ХС. III. 65.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. понура — див. похмурий; свиня; сумний Словник синонімів Вусика
  2. понура — -и, ч. і ж., розм. Похмура, мовчазна людина. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. понура — ПОНУ́РА, и, ч. і ж., розм. Похмура, мовчазна людина. За сими йшли [у пеклі] святі понури, Що не дивились і на світ (І. Котляревський). Словник української мови у 20 томах
  4. понура — ПОНУ́РА, и, ч. і ж., розм. Похмура, мовчазна людина. За сими йшли [у пеклі] святі понури, Що не дивились і на світ (Котл., І, 1952, 128). Ходи́ти пону́рою — бути мовчазним, похмурим. Він був чоловік поважний і ходив усе понурою, а серцем був палкий (Вовчок, I, 1955, 144). Словник української мови в 11 томах