1. Словник української мови Грінченка

похотіти

Похотіти, -хочу, -чеш

гл. Пожелать (о многихъ). Ми вже тут аж спати похотіли. Кіевск. у. Хто його зна, чи похотять люде. Камен. у.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. похотіти — похоті́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. похотіти — -очу, -очеш, док., перев. з інфін. 1》 розм. Захотіти чого-небудь (про всіх чи багатьох). 2》 заст. Побажати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. похотіти — ПОХОТІ́ТИ, о́чу, о́чеш, док., перев. з інфін. 1. розм. Захотіти чого-небудь (про всіх або багатьох). Бондариха одкашлялась: – Може вже, хлопці, їсти похотіли? (С. Васильченко); – Чиї ж ви будете? – спитала [старенька], дивлячись одразу на всіх. Словник української мови у 20 томах
  4. похотіти — ПОХОТІ́ТИ, о́чу, о́чеш, док., перев. з інфін. 1. розм. Захотіти чого-небудь (про всіх або багатьох). Бондариха одкашлялась: — Може вже, хлопці, їсти похотіли? (Вас., II, 1959, 167); — Чиї ж ви будете? — спитала [старенька], дивлячись одразу на всіх. Словник української мови в 11 томах