1. Словник української мови Грінченка

прогугнити

Прогугнити, -ню, -ниш, прогугнявіти, -вію, -єш

гл. Произнести въ носъ, прогнусявить. «Спасибі, пани молодці!» прогугнив Кривоніс. Стор. МПр. 130.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. прогугнити — прогугни́ти дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. прогугнити — див. сказати Словник синонімів Вусика
  3. прогугнити — і прогугніти, -ню, -ниш, док., розм. 1》 перех. і без додатка. Те саме, що прогугнявити. 2》 неперех. Док. до гугнити, гугніти 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. прогугнити — ПРОГУГНИ́ТИ, ПРОГУГНІ́ТИ, ню́, ни́ш, док., розм. 1. що і без прям. дод. Те саме, що прогугня́вити. – А ви куди ж так рано зібралися? – І не питайте, пане, біда: від полісовщиків тікаємо, – понуро прогугнів Левко (М. Стельмах). 2. Док. до гугни́ти 2. Словник української мови у 20 томах
  5. прогугнити — СКАЗА́ТИ (передати словами думки, почуття, поставити якесь запитання, дати відповідь, зробити повідомлення і т. ін.), МО́ВИТИ, ПРОМО́ВИТИ, ПРОГОВОРИ́ТИ, ПРОКАЗА́ТИ, ВИ́МОВИТИ, ВИ́СЛОВИТИ, ПОВІ́ДАТИ, ВИ́ГОВОРИТИ розм., ПРОГЛАГО́ЛИТИ (ПРОГЛАГОЛАТИ) заст. Словник синонімів української мови
  6. прогугнити — ПРОГУГНИ́ТИ і ПРОГУГНІ́ТИ, ню́, ни́ш, док.. розм. 1. перех. і без додатка. Те саме, що прогугня́вити. — А ви куди ж так рано зібралися? — І не питайте, пане, біда: від полісовщиків тікаємо, — понуро прогугнів Левко (Стельмах, І, 1962, 77). 2. неперех. Док. до гугни́ти, гугні́ти 2. Словник української мови в 11 томах